Розділ 23.2

Ми вийшли на вулицю і попрямували до музикантів. Юнак грав на скрипці, його друг на гітарі, поряд із ним сиділа дівчина з віолончеллю. Вони грали від щирого серця, з усмішками на обличчях і заплющеними очима. Навколо їхніх душ сяяло яскраве біле світло. Вони ніби розчинились у музиці і стали з нею одним цілим. На жаль, я не могла вдосталь насолодитися їхньою грою. У мене були нагальні справи.

— Як просуваються пошуки Беліала? — Я стояла впритул біля Адама, щоб нас ніхто не міг почути.

— Ми знаємо, у яких місцях його немає. А ось його місцезнаходження нам невідоме.

— Навіть немає жодних зачіпок? — Не маючи особливих надій, запитала у нього.

— Ні.

Повернулася до музикантів, хоча мої думки були зовсім не про музику.

— Ейден каже, що я не маю виходити з безпечного місця, поки ми не знайдемо його. Але це може тривати місяцями чи роками. 

Адам мовчав, тому я продовжила:

— Я не зможу довго жити під замком, вічно хвилюючись, чи за мною не прийдуть демони. Це не життя, а каторга.

Я замовкла. Тільки мелодія наповнювала тишу між нами.

— Кілька днів тому тебе мало не вбили. Судячи зі слів архів, якби Ейден не опинився поряд, ти б померла. Він оберігає тебе. Його побоювання виправдані.

— Знаю, — я зітхнула. — Я вдячна йому за захист, але існування в чотирьох стінах зводить мене з розуму.

— Це тимчасово. Якщо ми спіймаємо Беліала або напади на тебе перестануть повторюватися, то потреби у твоєму посиленому захисті не буде.

Адам повернувся до мене.

— Хейлі, твоє життя дуже цінне. Ми не можемо ним ризикувати. А ще від тебе залежить ще одне життя. Це дуже великий ризик. У реальності не все складається так, як ми того хочемо. Потрібно вміти підлаштовуватись під обставини та витягувати з них щось хороше для себе. Наприклад, у тебе буде більше часу, щоб відточити свої навички в управлінні повітрям та бойовому мистецтві. Я не бачив Ейдена в бою, але припускаю, що навіть якщо він не настільки вмілий у рукопашному бою, як Нейтан чи Лейла, то все одно багато чого вміє. Попроси його тренувати тебе.

Адам мав рацію. Знайти Беліла я не могла, але мала час навчитися захищати себе і давати відсіч. Раніше була проти насильства, але мені набридло бути слабкою. Нестерпно, що всі ризикують життям заради мене, поки я живу мріями про повернення додому. Мені варто було жити сьогоднішнім днем, а не майбутнім. Якби мене вбили, то про повернення до людського життя можна було б забути.

— Ти правий. Я повинна стати сильнішою, щоб вижити в божественному світі і не бути тягарем для інших.

— Ти не тягар, — похитав головою Адам.

Я вирішила не відповідати на його слова. Натомість з мене вирвалося питання:

— Ти добре знайомий із сейкандами?

— В якому плані? — не зрозумів він.

Мені потрібно було отримати більше інформації про наш з Ейденом зв'язок, але при цьому не розкрити наші особливі стосунки.

— Як зазвичай ванси спілкується між собою? Вони відчувають одне одного?

— Якщо ти про те, що ви відчуваєте душі один одного, то це нормально.

— Не зовсім, — зам'ялася, не знаючи, як спитати, щоб не видати нас. — Чи можуть сейканди згодом відчувати емоції один одного? Що вони відчувають, коли зустрічають вансу?

— Ти відчуваєш емоції Ейдена? — прямо запитав Адам.