Розділ 23.1

Вранці я знайшла серед речей, які переніс Ейден зі старої квартири, боді та джинси. Вибір одягу був невеликий, тому що у пожежі все згоріло, а після цього я лише раз виходила за покупками. Ми з демон попрямували до місця зустрічі з Адамом. Це була популярна кав'ярня в центрі Деріленда, де зазвичай було багато відвідувачів. Вартовий уже сидів за столиком біля вікна і задумливо пив каву.

— Він тут, так що не хвилюйся. — Я зупинила Ейдена біля входу.

Мені хотілося взяти його за руку, але ми не могли відкрито показувати свої почуття.

— Я повернуся за дві години, — відповів він, похмуро оглядаючись навколо. Схоже, його, як і раніше, турбували думки про те, що зі мною може щось трапитися. — Напишу тобі. Без мене не повертайся назад.

— Добре, — відповіла і подумки спробувала звернутися до нього, як робила це раніше.

«Я б хотіла тебе обійняти, але натомість лише скажу, щоб ти був обережним».

Карі очі зосередилися на мені.

«Хвилюєшся за мене, Ангелятко?» — пролунав його глузливий голос у голові.

«Так», — не стала заперечувати я. Хотіла, щоб він знав та пам'ятав це.

Ейден довго вдивлявся в мої очі, наче не міг відірватися від них. Потім струснув головою і подумки сказав:

«За тобою наглядатиме Форд. Він буде поблизу. Якщо щось трапиться, клич його. Він мені передасть, що ти терміново хочеш побачити мене».

Я кивнула головою і пішла до Адама. Дорогою знову почула слова Ейдена:

«Хочу якнайшвидше повернутися до нашого сховища».

Наше сховище.

Ці слова звучали незвично, але гарно.

Намагаючись безглуздо не усміхатися, я підійшла до столика вартового.

— Рада тебе бачити, — щиро усміхнулася йому, сівши навпроти.

У цей момент вловила краплю невдоволення та підозрілості. Ейден ще був поблизу, тому відчувала його емоції. Озирнулась, але не побачила нічого підозрілого.

— Рада, що ти ціла, — привітно кивнув Адам. — Але більше не смій так тікати. На рахунку твоє життя, Хейлі. Якщо хочеш кудись вислизнути, хоча б клич мене.

Його слова змусили мене усміхатися ще ширше. Адам не відрізнявся особливою емоційністю, але завжди підтримував мене, навіть коли я наважувалася на небезпечні дурниці.

— Наскільки я знаю, тепер моя безпека лежить на Ейдені. Ти не зобов'язаний зі мною возитись і міг не приходити сюди. Але я рада, що ти тут. Дякую. Я в боргу перед тобою.

Невдоволення Ейдена зросло, а потім я перестала відчувати його.

Він пішов.

— Ти мені нічого не винна, — спокійним голосом відповів Адам. — Може, я не відповідаю за тебе перед архами, але не перед собою. Хейлі, ти можеш звернутися до мене будь-якої миті. Твоє життя різко змінилося, тебе намагалися вбити багато разів, твій будинок згорів, а на тебе відкрили полювання. Ця зустріч — найменше, чим я можу тобі допомогти.

— Ти й так багато для мене зробив. Якщо тобі колись знадобиться моя допомога, я з радістю зроблю все, що в моїх силах.

Хотіла поставити йому кілька запитань, але спершу уважно озирнулася довкола. У кав'ярні не було божественних істот, але зрідка вони траплялися на вулиці серед перехожих. Завдяки гострому слуху вони могли підслухати нашу розмову, а я хотіла, щоб вона залишилася лише між нами.

— Може, трохи пройдемося вулицею? — запропонувала Адаму. — Мені захотілося послухати музику, а поруч грають вуличні музиканти.

Багатозначно подивилася на вартового. Він усе зрозумів і кивнув. 

— Із задоволенням.