Розділ 22.3

Після того, як ми розмістилися в новому сховищі, Ейден повідомив, що йому найближчим часом зрідка доведеться йти на кілька годин. Залишати мене одну він не збирався, тому сказав, що мені треба переміститись в Нижній світ під захист Кендри. Від цієї ідеї я категорично відмовилася.

Від однієї думки про те, що я сама сидітиму в закритій кімнаті без дверей і вікон, мені ставало погано. Я провела в Нижньому світі декілька днів, але цього вистачило, щоб це місце викликало в мені відторгнення. Не хотіла знову так проводити годинни у замкненому просторі. За останні місяці звикла постійно перебувати в ритмі життя, займатися, бігти, боротися. Кожен день був сповнений подій, а там я не знала, чим себе зайняти. Була тільки та кімната і мої думки. Від цього я божеволіла, а бездіяльність знищувала мене. Кендра розряджала обстановку, а з Ейденом я на якийсь час забувала, де знаходилась, але самій залишатися там не збиралася.

Демон запевняв, що не залишить мене одну без захисту, доки мені загрожує небезпека. Я сказала, що можу посидіти в якомусь багатолюдному місці, де ніхто не посміє на мене напасти при свідках, або побути з кимось із вартових. Йому ці ідеї також не сподобались. Ми довго сперечалися. Я не збиралася безглуздо проводити час в ув'язненні, а він не хотів ризикувати моїм життям. Після того, що сталося зі мною по дорозі до Деріленда, він ще більше переживав за мене. Я обіцяла йому, що не буду нерозсудливо ризикувати життям, але з вартовим чи серед людей мені було б безпечно.

Написала Адаму. Вартові мали займатись пошуками Беліала, тому вирішила лише запитати, чи можу побути з ним кілька годин або чимось йому допомогти. Телефонувати не стала: не хотіла відволікати, якщо він займався важливою справою.

Вартовий відповів мені не одразу. Запитав про самопочуття та повідомив, що зможе зустрітися завтра вранці. Я погодилася і переказала це Ейдену. Він не хотів мене відпускати. Злився на себе, що залишає мене одну, і на мене, що не слухаюсь його. Мені довелося ще раз запевнити його, що зі мною нічого не станеться, а в Нижньому світі я задихатимуся від темних стін. Демон не хотів піддаватися на мої умовляння, але, коли відчув мій смуток, знесилення, тривогу і розпач при згадці про Нижній світ, то здався.

До завтрашнього ранку залишалося ще багато часу. Його ми присвятили собі. Коли бажання між нами досягало піку, м'яко відсторонювалася і намагалася привести себе до тями. Все так швидко відбувалося між нами, що я не встигала це переживати. Нам треба був час до наступного кроку. Наші стосунки були дивними і незвичними, але я відчувала, що роблю правильно.

— У нас завжди є завтра, — сказала йому.

Ейден поважав моє рішення. Він відчував мої емоції і розумів, що робить правильно. 

Я розпитувала його про Нижній світ, життя демонів та його минуле. Він не любив багато розповідати про це, але на мої запитання відповідав, хоч і коротко. По його обличчю і частим зітханням було видно, що йому нелегко говорити про свої почуття, але демон розповів мені, як спочатку ненавидів мене і заздрив, а потім це зникло і поступово прийшли нові почуття.

Під час розмови Ейден часто клацав пальцями і створював на їхніх кінчиках невеликі язики полум'я. Це вже було не вперше. Можливо, ця звичка допомагала йому сконцентруватись. Навіть мене ця дія занурювала в якийсь транс.

Я розповідала йому, як уперше зрозуміла, що не така, як усі, що відчувала при першій з ним зустрічі у Деріленді, як потім про все забула і що відчула, побачивши його на порозі будинку.

Це був новий акт нашої близькості. Ми довірилися одне одному. Відкрили не лише душі, а й минуле разом із його переживаннями, сумнівами, страхами.

— У мене є дещо, — мовив Ейден з хитрою посмішкою на обличчі.

Він підвівся з ліжка і попрямував до міні бару. Коли дістав звідти шоколадне молоко, мій сміх поглинув весь простір кімнати.

— Ти ж його ненавидиш, — нагадала і продовжила сміятися.

— Я вирішив переглянути свої погляди на деякі речі.

У цей момент він не зводив з мене очей. Серед його емоцій виникли цікавість, захоплення, задоволення. Я зрозуміла, що він вбирає мої емоції та запам'ятовує їх. Завдяки нашому видозміненому зв'язку він міг відчути хоч крихту справжньої радості. Іноді після таких моментів його охоплювала туга за вкраденими відчуттями і гнів на Творця за те, що одного разу відібрав частину його душі. У такі моменти я міцно обіймала його і запевняла, що ми повернемо все на свої місця.

Ми випили багато чашок шоколадного молока, які Ейден попередньо нагрівав у своїх руках. Сну ми не потребували, тому вирішили попрактикуватися спілкуватись один з одним через наш унікальний зв'язок, як у Небесній залі. Цього разу виходило важче, але через певний час нам вдалося достукатися один до одного. Для цього була потрібна наполегливість і готовність приймати чужі думки. Один мав уміти голосно стукати, а другий — відкривати свою свідомість.