Розділ 20.1

Хейлі

Ейден з'явився за кілька годин. Виник у кімнаті із самовдоволеною посмішкою на обличчі.

— Нудьгували без мене?

Ми з Кендрою за цей час встигли багато чого обговорити, і я краще впізнала її. Демониця виявилася зовсім не злою, а закритою. Своєю грубістю вона лише відштовхувала від себе оточуючих. З неї вийшов непоганий співрозмовник. Я дізналася про подробиці життя Ейдена і про те, як він придумав свою власну клятву крові. Як виявилося, він любив грати словами і обводити всіх навколо пальця, але коли хотів довести серйозність своїх слів, то давав свою вигадану клятву крові. Ця честь випадала тому, кого він вважав важливим гравцем у житті. Це було його особисте правило, яке він з упертості та гордості не міг порушити. Клятву давав дуже рідко, але завжди дотримувався її.

— Якраз думала, як назавжди позбавити себе твоєї нахабної фізіономії, — фиркнула Кендра. — Бісиш.

Посмішка Ейдена стала ще ширшою. Він був чимось задоволений.

— Як грубо, — простягнув, підходячи до ліжка. — Хіба таким тоном вітають свого правителя? Ну ж бо. Постарайся бути милішою.

— Засунь собі цю милість у дупу.

— Як грубо, — сумно зморщився Ейден і плюхнувся на ліжко з іншого боку від мене. — Де ваші манери?

— Там де твої сумління, засранець! — Кендра показала йому середній палець, а з нього у відповідь вирвався смішок.

— Як щедро з вашого боку. Ваш Правитель гідно оцінив цей жест.

Демон уперся в спинку ліжка, витяг ноги і поклав руки за голову.

— Досить нести маячню, — демониця закотила очі. — Вже нудить від тебе.

— Прийму це за «о, так, мій Правитель, я шалено сумувала за вами».

— Клоун, — фиркнула Кендра, але куточки її губ ледве піднялися вгору.

— Є новини? — запитала я у Ейдена.

Він перевів на мене погляд і світ зупинився. Очі в очі. Душа до душі. Ми знову були одним цілим і розчинялися одне в одному.

— Так, — кивнув він. Демон махнув головою і як ні в чому не бувало звернувся до Кендра: — Радій. Сьогодні знаменний день. Можеш відзначити його у своєму календарі. Я не буду проти.

— Ти головою об щось добряче приклався? — скептично спитала демониця.

— Я б не став так грубити своєму Правителю.

— А раніше ти ненавидів цю посаду. Швидко ж ти перевзувся.

— Саме тому цей день стане знаковим для тебе, — загадково усміхнувся Ейден.

Демониця напружилася і підозріло примружилася.

— Ні, — вона хитнула головою, — ні, тільки не кажи мені, що ти вирішив це зробити.

Її погляд стурбовано метнувся до перстня на руці демона. Він самовдоволено посміхнувся і простяг:

— О-о, ще як скажу.

— Архи на це погодились? — похмуро запитала демониця.

— Я їх переконав.

Я дивилася то на Ейдена, то на Кендру і ще раз відмітила, наскільки вони близькі. Навіть розмовляли у своєму стилі. 

— Ще одне хотів сказати. — Демон зробив інтригуючу паузу. — Тільки не забувай, завдяки кому ти піднялася на трон.

В очах Кендри промайнуло здивування.

— Ти не міг це зробити, — прошепотіла вона. 

Наступної секунди я помітила, як спалахнуло кільце на пальці Ейдена і перетворилося на попіл. За кілька секунд згоріло до тла. Майже тієї ж миті на пальці Кендри з'явилося полум'я. Коли воно згасло, на його місці був чорний перстень із язиками полум'я всередині.

Тепер кільце Правителя Пекла стало її.

Демониця з шокованим виразом обличчя дивилася на нього, потім перевела погляд на Ейдена. В її очах блиснула злість.

— Я уб'ю тебе, — процідила вона і кинулась на демона.