Розділ 17.7

Ейден посміхнувся. З його грудей вирвалася хмара диму. Я несподівано ледь не відскочила назад, але міцні руки утримали мене на місці.

— Не бійся, — запевнив мене низький голос.

Залишилася сидіти нерухомо і з побоюванням спостерігала за тим, як потік темряви осідав на підлозі поруч із ліжком і формувався у пса. Коли він набув чітких обрисів, перед моїм поглядом постав величним пітбуль.

Чорна коротка гладка шерсть, міцні м'язи, темні очі. На вигляд звичайний пітбуль, але я могла присягнутися, що бачила саме його в лісі того дня, коли втекла від Ейдена і Нейтана.

— Як? — тільки промовила я.

— Дозвольте представити вас один одному. Форд — це Хейлі. Хейлі, це мій вірний супутник життя — Форд.

Пес роздратовано пирхнув.

— Ну що за манери, — осудливо промовив він. — І звідки він цього набрався? Зовсім з гостями не вміє поводитися.

Пітбуль не збирався церемонитися. Схоже, йому було начхати на нас. Він ліг на підлогу, схрестив передні лапи, поклав на них голову і заплющив очі.

— Він сьогодні не в дусі, — глузливо промовив Ейден. — Йому можна пробачити, адже це не перша ваша зустріч. Тоді він був ввічливішим.

— Ти підіслав його до мене тоді в лісі, так?

— Я не міг лишити тебе без захисту.

— Ти якось керуєш ним? Як він узагалі з'явився? Хіба демони можуть робити таке…

— Форд — мої очі. У нас довга історія, я розповім тобі її трохи згодом. Нині в нас мало часу.

— Ейден, — почала я, але мене перебили.

— Ні, Хейлі, це не моя забаганка, — відсік він. — Мені будь-якої миті доведеться відлучитися. Ця історія не така важлива, щоб витрачати на неї час. Якщо коротко, то я врятував його, коли він був майже мертвим. Наповнив його демонічною силою так, що він став її частиною. Наш зв'язок у чомусь нагадує зв'язок вартових та їхніх мечів.

— Ти можеш його викликати? — уточнила я.

Він кивнув головою.

— А як він може ставати таким ем-м… величезним?

Я подивилася на пітбуля. Як для собаки, він був досить не маленьких розмірів і з сильним тілом, але до монстра, що відірвав голову демону, йому було далеко. Той був у двадцять разів більший за нього і сильніший.

— Він черпає силу прямо з мене. Зараз бере необхідний мінімум енергії для підтримки життєдіяльності, а в бойової формі забирає вагому її частину. Не хвилюйся, він повністю слухає мене. Тобі він ніколи не загрожуватиме.

З боку Форда пролунав дивний звук, схожий на пирхання. Від нього виходили хвилі невдоволення та скепсису.

— А ось він з тобою не згоден, — зауважила я.

— Він дуже багато часу пробув зі мною, — з глузуванням відповів демон. — У нього теж жахливий характер. Не вміє визнавати свою слабкість.

— А ти? — підловила його. — Ти вмієш?

— Якщо ти не знатимеш своїх слабкостей, то не зможеш вчасно їх захистити. Я не люблю визнавати їх перед іншими, але завжди чітко усвідомлюю для себе.

— Яка у тебе слабкість? — цікавість охопила мене.

— Ти, — без зупинки відповів він. — Ти моя слабкість.

А потім знову поцілував. Чуттєво, пристрасно, до тремтіння.