Розділ 17.1

Поки Ейден був відсутній, я не гаяла часу. Вирішила озирнутися довкола. У кімнаті був дуже дивний та похмурий інтер'єр. Бордові стіни, стеля, підлога. Чорне ліжко, крісло, письмовий стіл. Полички шафи в кутку були порожніми. Я відчинила нижні дверцята, але нічого не знайшла. Кімната здавалася порожньою та необжитою.

Потім підійшла до стіни і постукала по ній. Судячи з глухого звуку, вона була досить міцною. Прислухалася до себе. Тіло ще було слабким, але не критично. Ангельська сила майже відновилася. Мені стало цікаво, що знаходиться за стінами кімнати. Іти звідси не збиралася, оскільки планувала дочекатися Ейдена. До того ж я була в Нижньому світі і не знала, як тут все працює і що мені варто від нього чекати. Не хотіла ще раз нариватися на проблеми і тим самим підставляти демона.

Урок засвоїла добре.

Вирішила трохи розвідати територію та не більше. Тільки глянути і повернутися назад. На щастя, сил вистачало.

Заплющила очі, сконцентрувалася. Ноги ледве тримали мене: тіло надто довго було ослаблим. Кінцівки стали розмиватись, і в результаті залишилася тільки моя ангельська сутність. Вона обережно просочилася крізь стіну, але далі не змогла пройти, наче натрапила на невидимий бар'єр. Я повернулася назад і матеріалізувалась у кімнаті. Сіла на ліжко від різкого занепаду сил. Все ж таки ще повністю не відновилася після поранення.

Прокрутила у голові питання, які планувала поставити Ейдену. Їх було так багато, що навіть не знала, з чого варто почати. Обмірковувала все, що сталося, і не розуміла, як життя так різко могло змінитися.

Появу демона відчула ще до того, як він з'явився у кімнаті. На відстані його емоції були недоступні, але тепер знову відчувала їх, як власні.

Темно-карі очі знайшли мої. Виглядав він напруженим. Руки в кишенях, плечі розгорнуті, обличчя трохи похмуре і серйозне. Дивився уважно.

— Що? — Не змогла зрозуміти причину такої поведінки.

— Навіщо ти намагалася вибратися звідси? Я просив почекати мене тут.

— Як ти дізнався? — здивувалась я.

— Спершу дай відповідь на моє запитання.

Відчувала приховане занепокоєння. Підозрювала, що його турбував саме мій, як йому здавалося, намір піти.

— Я не збиралася нікуди збігати, — запевнила демона. — Тільки хотіла перевірити, що знаходиться навколо.

Ейден трохи розслабився.

— Більше не намагайся пересуватися у Нижньому світі без мене. Це небезпечно.

— Ти не відповів на моє запитання, — нагадала йому, зручніше сідаючи на ліжку. Футболка, хоч і була довга, але зовсім не прикривала ноги, тому довелося накинути на них простирадло. — Як ти дізнався?

Демон хмикнув, підійшов ближче і плюхнувся поряд на ліжко. Руки завів за голову, ноги схрестив, а погляд зосередив на мені.