Розділ 16.3

— Дати клятву крові? — зі скепсисом запитала я. — Ту, яка недійсна? Ту, яку можуть давати лише Правителю Пекла?

Ейдена забарився.

— Що таке?

— Хейлі, — демон зітхнув, а потім тихо промовив: — я не хочу, щоб ти померла раніше за мене.

У цих словах промайнув страх. Вони торкнулися найвіддаленіших частинок душі. Оточили їх, закружляли і виштовхали на поверхню.

Мені хотілося, щоб Ейден не боявся за моє життя. Хотілося підтримати його, допомогти виправити помилки, здійснити мрію та знайти довгоочікуване щастя. Я не збиралася так просто відпускати його і дозволити зруйнувати своє життя.

Піддаючись почуттям, відірвала спину від ліжка, сіла на постіль і потяглася до нього.

— Не помру, — пообіцяла, взявши в долоні його обличчя. — І ти не помреш.

Демон поклав руки мені на талію і притяг до себе. Тепер мій живіт упирався в його груди. Карі очі загіпнотизовано дивилися на мене і нагадували прірву, в яку я добровільно падала.

— Ми разом знайдемо спосіб повернути свої частини душ, — зриваючим від переповнених емоцій голосом я продовжила говорити. — Разом знайдемо своє щастя. Тільки не смій здаватися. Не смій говорити, що в будь-якому випадку на тебе чекатиме кінець. Разом ми впораємося. Разом боротимемося за щастя.

Мій голос тремтів, хоча, швидше за все, тремтіло все тіло. Ейден уважно слухав мене, а всередині нього зароджувалися такі сильні емоції, що я навіть не могла їх розпізнати. Щось глибоке, сильне, потаємне.

— Може пройти багато часу, але ми будемо щасливими, віриш? — З очікуванням зазирнула у потемнілі очі.

— Вірю, — хрипко відповів демон, обпаливши гарячим подихом шию.

Його затуманений погляд спустився до моїх губ.

— Даєш дозвіл на порушення своїх особистих кордонів?

Я усміхнулась і кивнула. Це було моє найулюбленіше питання.

— До біса правильне рішення!

Вже за мить він припав до моїх губ своїми. Теплими, вправними, м'якими.

Бажаними.

Пальці пройшлися по короткострижених боках і поринули в м'яку копицю волосся. Ейден загарчав мені в губи, від чого по тілу пройшлось дрібне тремтіння. Я сильніше припала до нього. Міцні руки опустилися мені на сідниці і посадили на коліна.

Наші тіла відчайдушно притискалися одне до одного. Губи зчіпились в шаленому, пристрасному, ненаситному поцілунку. Бажання, насолода, розпач, тремтіння змішалися в один коктейль почуттів. Наші емоції злилися воєдино, утворюючи ураган, який зносив будь-які перепони.

Тепер не було ні його, ні моїх почуттів. Були лише наші. Ми стали одним цілим — нерозділеною частинкою чогось великого. Я розчинялася в ньому, а він у мені. Тонули в один одному без права на порятунок. Згоряли від дотиків і навіть не думали відновлюватись.

Долоні Ейдена безсовісно ковзнули під край футболки, поки він покривав дикими поцілунками обличчя та шию. Краєм свідомості зазначила, що на мені не було того порваного, брудного одягу, в який я була одягнена, коли потрапила сюди. Зараз на мені була лише спідня білизна — її нижня частина — та чоловіча об'ємна футболка. Вона не стала перепоною для зухвалих рук демона, які ковзнули по стегнах і підібралися до країв білизни.

Шкіра палала. Я божеволіла, втрачала розум, вигиналась, пристрасно відповідала, забувшись в його обіймах.

Напружилася лише тоді, коли він підійшов до тієї тонкої межі неповернення. Звичайно ж, це не сховалося від демони.

— Не хвилюйся, — проводячи губами по шиї, низьким голосом видавив із себе він.

Табун мурашок пройшовся по палаючій шкірі. Руки демона під тонкою тканиною ковзнули вище і осіли на талії.

— Ці кордони я не буду переходити без твого дозволу, — запевнив мене, на кілька хвилин зазирнувши в очі.