Розділ 16.2

— А ти не розумієш? — з сумом усміхнувся він. — У мене забагато косяків. З кожним днем я все ближче до краху. Я ніколи не планував щось після того, як проведу ритуал і заберу свою частинку душі назад. Для мене то була кінцева зупинка. Залишалось лише наостанок по повній випробувати повноцінну душу і… очікувати смерті. Я не здався б вартовим живим і не відправився б до Пекла. Розраховував все так, щоб не зустрічатись з наслідками своїх дій. Смерть була найлегшим варіантом.

Він знизав плечима.

— Окрім отримання втраченої частинки  душі, у мене не було сенсу жити. А зараз… 

Ейден пильно дивився на мене. 

— Зараз він є. 

Його жаль, сум, туга розривали моє серце. Хотілося притиснути його до себе, міцно обійняти і не відпускати.

— Ти шкодуєш про вчинене? — дивлячись йому в очі, запитала я. Це довгий час цікавило мене.

Демон деякий час мовчав, обмірковуючи відповідь.

— Я не пишаюся своїми вчинками і не хотів би їх повторювати. Був одержимий бажанням повернути втрачену частину душі. Це стало сенсом мого існування. Те, що тримало мене тут. Знаєш, — Ейден відвів погляд і задумливо дивився в інший кінець кімнати, — я постійно ставив собі одне питання. Одне. Чортове. Питання.

Він замовк, знову занурившись у думки. Я погладила великим пальцем чоловічу руку, яка, як і раніше, притискалася до моєї щоки.

Легкі погладжування обличчя, переплетені руки, прямі погляди були відвертіші за будь-які поцілунки. Вони демонстрували не бажання наших тіл, а прагнення сердець. Вривалися під шкіру, здирали її і витягали назовні те, що раніше було приховано від чужих очей. Цей зв'язок був набагато глибшим за все те, що відбувалося між нами раніше. Було так добре і спокійно, що хотілося забутися у цьому моменті.

Я дозволила собі на якийсь час не думати про нагальні проблеми і зосередитися тільки на нас з Ейденом.

— Яке питання?

Демон знову повернувся до мене і довго дивився у вічі, перш ніж відповісти.

— У чому сенс життя, якщо воно не приносить тобі жодного задоволення?

Питання було несподіване. На нього не було чіткої відповіді. У кожного вона своя.

— Просто жити? — припустила я. — Робити щось корисне та хороше?

— Ні, — він похитав головою. — Сенс у меті. Тільки вона зможе утримати людину у світі, який не приносить їй жодного задоволення від життя. Тільки це може бути сенсом існування.

Хоч він цього й не показував, та його охопив смуток. Він, як товста змія, обвив хвіст навколо його шиї і стиснув вбивчими обіймами.

— У всіх цілі різні, — вів далі демон. — Хтось прагне бути кращим за інших, хтось хоче отримати більше грошей, хтось бажає владу. Коли одну мету досягнуто, з'являється друга, а потім третя. Тільки так життя набуває сенсу.

Він говорив це звичайним тоном, а в мене все щеміло всередині від співчуття. Життя повелося з ним несправедливо, і йому довелося виживати у жорстоких умовах.

— А зараз яка у тебе мета?

Демон подумав і усміхнувся.

— Не дати тобі померти.

Я винувато опустила погляд.

— Пробач, — з жалем промовила. — Не знала, що так все обернеться. Мені просто хотілося допомогти Рене. Вона потребувала мене. Я не могла її покинути.

— Їй нічого не загрожував, на відміну від тебе, — зауважив Ейден і забрав свою руку від мого обличчя. Відразу стало так порожньо та холодно.

— Знаю, — видихнула, заглядаючи в шоколадний вир очей. — Але іноді душевні муки гірші за фізичні. Вона мала багато проблем, а моя смерть стала останньою краплею. Вона сильна, але навіть найстійкіші ламаються під натиском життя. Рене заплуталася у своїх емоціях та болі, була засліплена ними. Я мала направити її в потрібний напрямок.

— Але не ціною власного життя. — Він стиснув кулаки. — Ти усвідомлюєш, що вчинила бездумно?

Кивок.

Рятуючи Рене, я ледь не вбила себе і Ейдена. Не завжди варто слухати лише серце. Найкраще воно діє разом із мозком.

— Поклянись, що більше не будеш так безглуздо наражати себе на ризик, — вимагав він.