Розділ 16.1

Вулиця, шум доріг, натовп перехожих, зіткнення, плащ, попелясте волосся, сірі злякані очі та бліде обличчя.

«Забудь. Забудь все, що бачила».

Я підняла повіки і зустрілася поглядом з карими очима. Ми невідривно дивилися один на одного, як зачаровані. Ейден погладив великим пальцем мою щоку. Хвилювання стряхнуло шлунок, а тепло, змішане з радістю, затопило тіло. Демон сидів на ліжку та спостерігав зверху за мною.

— Не хотів будити тебе, — низьким голосом промовив він, продовжуючи погладжувати моє обличчя. Від цих дотиків на душі ставало так ясно, що там починали розцвітати бутони.

Мимоволі усміхнулася.

— Сон був поганий, — зізналася йому, заворожено розглядаючи густі брови, гострі вилиці та пухкі губи.

У кімнаті ледь вистачало світла, але для ангельського зору це було не проблемою. Волосся демона на маківці недбало стирчало в сторони. Декілька пасм спадали на лоб. Вони так і притягували мій погляд. Бажання торкнутися Ейдена стало таким сильним, що я не витримала і піддалась пориву.

Між нами пройшов розряд.

Демон напружився. Відчула його настороженість, потім цікавість та задоволення. Дотики, в яких не було й натяку на хіть, які були просякнуті ніжністю, симпатією і чимось таким, у чому ми ще не могли одне одному зізнатися, були для нас новинкою. Ейден з побоюванням приймав їх, дозволяв мені те, що було під забороною для інших, вбирав нові відчуття, аналізував їх і вирішував, чи подобаються вони йому чи ні. Все це я зчитувала по його обличчю.

Мене ж накрило стільки почуттів, що, здавалося, ще трохи, і вони остаточно розірвуть груди. Луснуть, як повітряна кулька, не витримавши натиску.

— Скільки я спала? — пошепки запитала в нього, щоб трохи відволікти себе. Здавалося, що будь-які гучні звуки могли зруйнувати цей момент.

— Два дні, — хрипким голосом відповів Ейден. Цей звук віддався мурашками по шкірі.

— Довго.

Мої пальці зачесали назад відрослі каштанові пасма волосся.

— У тебе практично не було сил, — з гіркотою і злістю вимовив він, а потім ледь чутно процідив: — Тебе ледь не вбили.

Тепер демон відчував лють, за якою ховались тривога і страх. Ці емоції були зовсім невластивими для нього, але яскравими та щирими.

— Тебе теж, — прошепотіла я з комом в горлі. Від думки, що він міг померти через мою нерозсудливість, сльози наверталися на очі, а на серці тяжким камінням лягала вина.

Від Ейдена спалахнуло роздратування. Було так незвично відчувати його емоції. До цього вони були повністю заблоковані від мене, а тепер їх легше було сканувати навіть за людські. Він насупився і стиснув щелепу.

— Та яка до біса різниця? Насамперед померла б ти. Мій кінець не за горами. Це лише питання часу. А ти маєш усі шанси на хороше майбутнє. Тобі не можна вмирати через якихось божевільних істот з крилами і манією величі.

Він збирався забрати свою руку від мого обличчя, але я накрила її своєю. Другою долонею обережно провела від його чола до шиї. Від мене не вислизнуло, що по тілу демона від моїх дотиків пройшло дрібне тремтіння. Між нами відбувалося щось неймовірне. Ми торкалися один одного так ніжно та обережно, як ніколи. Дозволяли собі те, що не могли раніше. Зривали всі маски, оголювали душі та були самі собою.

— Чому тобі скоро має настати кінець?

____________________
Далі підуть емоційні розділи. Підтримати автора ви можете сердечками ❤️