Розділ 15.1

Хейлі

Я поринала в темряву. Тут не було болю, сторонніх звуків, світла. Тільки ми вдвох. Тут було спокійно, але водночас пусто. Темрява поглинала мене. Усі турботи залишилися позаду. Тут панувала бажана тиша. Мені не вдалося повною мірою насолодитися нею, бо щось потягло мене нагору. Я відчула занепокоєння та страх. Це було дивно, тому що емоції видалися мені абсолютно чужими. Тіло все швидше спливало з дна на поверхню.

Хотілось ще хоч трохи насолодитися тишею і не повертатись назад. Не знала, хто я і що відбувається, але була впевнена, що там на мене чекали проблеми, а тут — безтурботність. Чинила опір тому, що тягнуло мене нагору, поки не почула голос:

«Повернися до мене, Ангелятко. Я більше не відпущу тебе».

Ці слова лунали не на поверхні, а в моїй голові. Вони змусили мене задуматися над тим, що чекало там — по той бік темряви. Навіть не що, а хто.

Цікавість взяла гору, а ще з'явилася дивна потреба розшукати цей голос. Я піддалася невидимій руці, яка тягла мене за собою. Тіло стрімко піднялося вгору. Світло на поверхні ставало дедалі ближче, чулися якісь звуки, а груди починало палити. Було боляче і страшно повертатися туди, але знала, що повинна.

Там щось міцно тримало мене.

Звуки стали голоснішими, сяйво наближалося, біль наростав. Вдих, і мене поглинуло світло.

Навколо мене відбувався якийсь рух. Лунали чужі голоси. Я ще погано розбирала їх, але вони здалися мені знайомими. Повіки були важкими, як каміння. Спробувала відкрити їх, але відразу закрила назад.

— Вона прийшла до тями, — пролунав спокійний жіночий голос.

На мене напало полегшення. Не одразу зрозуміла, що воно належить не мені. Це було так дивно. Ця емоція здавалася моєю і водночас чужою. Наче штучно проживала її. З людьми було інакше. Я відчувала емоції, що надходять від них, але не пропускала через себе, як власні. Цього разу здавалося, що я сама відчуваю полегшення, але варто було прислухатися до себе, як одразу ж розуміла, що це чуже почуття.

У голові виникло багато запитань. Розплющила повіки і зустрілася з чорними, як смола, очима, в яких плескалося полум'я. Ейден, схрестивши руки, стояв поруч зі мною і дивився з нечитаним обличчям, але я чітко зрозуміла, що відчуваю саме його емоцію. Спробувала підвестися на ліктях і відчула біль у грудях. Скривилася, але все ж таки сіла рівно. Тепер разом з полегшенням з'явився занепокоєння, а потім здивування і збентеження.

Схилила голову на бік і уважно придивилася до демона, але він і м'язом не повів, тільки трохи стиснув щелепу. Тоді озирнулася довкола.

Збоку від мене на колінах сиділа жінка. Точніше архангел із могутньою та давньою енергетикою. Сірі очі пильно дивилися на мене. За її спиною на своїх тронах сиділи інші архи і пильно стежили за мною. Я розгубилася. Ніколи б не подумала, що одного разу прокинуся посеред Небесної зали.

— Що сталося, дитино? — запитав Михаїл. — Хто насмілився напасти на тебе?

Я напружилася.

«Напасти? Що відбувається? Чому я тут?»