Розділ 14.3

Спробував приховати свою душу. Закутати в демонічну силу та сховати від чужих очей. Не відривав її від Хейлі, а просто накрив невидимою ковдрою. І подумки наказав Ангелятку зробити те саме. Знав, що вона практично не мала сил, але сподівався, що зробить це.

Коли мої ноги торкнулися твердої поверхні, а в руках відчув тіло Хейлі, одразу ж подивився на її душу і з полегшенням видихнув.

Вона була закрита.

— Що відбувається?! — одразу пролунав по Небесній залі вимогливий голос Михаїла.

— Ви маєте влити в неї божественну силу! — з ходу заявив я, тому що не збирався витрачати час на зайві церемонії. — Її поранили цанітом. Сил на відновлення практично немає.

Архи переглянулися між собою. У їхніх обличчях відобразилося здивування та збентеження. Звісно, до них ще ніхто так нахабно не вламувався і не вимагав поділитись силою. Але мені було на це глибоко начхати. Тільки життя Хейлі мало значення. Я готовий був силою змусити їх допомогти їй і  до біса наслідки.

— Допоможіть їй! Зараз! — Мій голос звучав не менш вимогливо, а поглядом можна було спопеляти. Всі емоції замкнув усередині: вони не мали про них знати. Залишилася лише непроникна маска. Здається, навіть архи помітили в моєму обличчі щось таке, що змусило їх відійти від подиву і послухатись.

Єгудиїла — архангел в образі жінки — вмить опинилась поруч і наказала:

— Поклади її.

Обережно опустив Хейлі на підлогу. Біле сяйво огорнуло її тіло. Архангел змахнув рукою і туман навколо неї зник. Стало видно білу поверхню. Намагаючись підтримувати безпристрасний вираз обличчя, я спостерігав за тим, як Єгудиїла піднесла до Хейлі руки, а потім навколо них спалахнуло світло. Воно зосередилось біля грудей — там, де була її душа.

Дівчина практично не дихала і не подавала ознак життя, але я, як і раніше, відчував її. Кожну секунду очікування мене наче пропускали через м'ясорубку і знову склеювали в один шмат м'яса. Так повторювалося по колу, поки я із завмерлим серцем дивився в майже неживе обличчя Ангелятка.

У цей момент мене ніби по голові обігріли. Я раптом зрозумів кілька речей.

Хейлі була мені потрібна, як повітря. Не її душа, а саме вона сама. Наївна, довірлива, розумна, добра, смілива, дбайлива, щира, ніжна. Нехай часом занудна та надто принципова, але моя.

Моя.

Цієї миті присягнув собі, що, якщо ми виживемо, зроблю все, щоб бути поруч. Раніше не розумів своїх почуттів, діяв насторожено, з побоюванням. Робив перші кроки, вивчав власну реакцію та відступав. Гордість і впертість не дозволяли визнати, що сейканд, якого я ненавидів і якому шалено заздрив, міг стати для мене настільки важливим і близьким.

Хейлі, яка зараз вмирала, зламала щось у мені. Розбилася перешкода, яка заважала мені підступитися до неї і визнати власні почуття.

Розкришилась і розчинилася.

Просто зникла, наче ніколи не існувала. Хейлі вивернула мене назовні разом з усіма емоціями. Зламала гордість, випалила ненависть і заздрість, пробила стіну впертості. Розбила мене на дрібні уламки, щоб потім зібрати спочатку.

Тільки тепер зрозумів, що таке страх, і більше не збирався триматися на відстані.