Розділ 14.1

Ейден

Не встиг я зв’язатися з інформаторами Нижнього світу, як мої груди почало палити. Не сильно, але достатньо, щоб змусити хвилюватися.

«Чорт візьми, Хейлі!» — вмить все зрозумів.

Відчув, як мене кличе Форд. Саме він мав стежити за нею та захищати при необхідності. Одну б я ніколи не залишив її в такий час. Занепокоєння пробралося під шкіру. 

Пес послав мені через наш зв'язок картинку. На мить його очі стали моїми. Те, що побачив, привело мене в такий жах, що мало не втратив рівновагу. Ґрунт вибило з-під ніг, повітря залишило легені, у серце потрапив ядерний снаряд.

Хейлі лежала на землі, з її грудей лилась кров й стікала по білій шкірі.

Один удар серця. Другий.

Мені знадобилося кілька секунд, щоби відійти від початкового шоку. Мене мов чимось важким по голові довбанули. Пришибло так, що не відійти.

Стиснув щелепу і потягся до тонкої нитки зв'язку між мною та Фордом. Розчинився у просторі, а за секунду вже матеріалізувався біля пса. Хейлі лежала біля нього із заплющеними очима і виглядала такою змученою і втомленою. По щоках котилися сльози, один кулак стискав медальйон, а інший — траву. Обличчя скривилось від болю. Від природи бліда ангельська шкіра зараз здавалася неживою. Руки, груди, живіт, обличчя були у крові.

Ця сцена в'їлася в мозок, залізла під черепну коробку і назавжди засіла там. Я схилився над нею та швидко проаналізував ситуацію. Одне поранення в живіт та одне в груди. 

Я дивився на багато понівечених тіл, але ці рани здавалися мені найстрашнішими. Мозок відмовлявся сприймати подібний розклад речей, а страх крижаними жилами скував груди. Тільки не з Хейлі, тільки не вона.

— Ей... Ейден, — ледь чутно прошепотіла вона, розплющивши очі. На мить здалося, що мені почулося: настільки слабким і тихим був її голос.

У грудях все стиснулось, тіло витяглося в струнку, а я до скрипу стиснув зуби.

— Не хвилюйся, Ангелятко. Все добре, — видавив я надтріснутим голосом, хоча мене з кожною секундою все більше розривало зсередини. Бомбило, перемотувало і дробило на частини.

Очі вп'ялися в ненависний мені кривавий клинок з цаніту, який лежав поряд з нею.

— Вже все, Ангелятко. Зараз тобі стане краще.

Чорта з два. Все було фігово. Рани живота та грудей були глибокими, а її тіло було ослабленим через цаніт. У неї могло не вистачити ангельської сили на власне зцілення.

— Форд, якщо буде загроза, попередь мене! — наказав йому. Той, хто зробив це з нею, ще міг бути поблизу.

Обережно взяв Хейлі на руки. Мені треба було віднести її до архів. Тільки вони могли підживлювати божественні істоти силою.

«Якщо вони допоможуть, то рани затягнутися за кілька секунд».

Я мусив доставити її до них.

— В… вибач, — долинув до мене її слабкий голос.

Зітхнув і вперше за останню годину наважився подивитися Хейлі у вічі. Доти не міг: боявся, що не винесу її емоцій. Вона на секунду підняла повіки і знову опустила їх: надто знесиленою була. Цієї миті вистачило, щоб побачити і біль, і провину, і жаль.

Вона відчувала провину через те, що я міг померти разом із нею?

Дурість.

Мені було начхати на власне життя. Аж надто нікчемним воно було. Безглузде існування. Тільки з появою Хейлі почали з'являтися нові фарби, і я навіть повірив, що зможу хоч на мить стати щасливим. А без неї все втрачало сенс. 

Я був мертвий, як і моє серце.

— Не смій просити вибачення, — процідив, сильніше стискаючи щелепу. — Зараз просто мовчи та бережи сили. Скажеш усе, коли зможеш стояти на ногах. І навіть не думай, що тобі вдасться відвернутися від моїх запитань.

Злетів у небо, озираючись на всі боки. Той, хто напав на неї, міг чекати нас тут. У повітрі Форд не зміг би мене прикрити. Глянув на Хейлі, і нова хвиля страху накрила мене. Вона перестала приховувати душу, а це означало, що у неї майже не залишилося сил. Її емоції наздогнали мене, але навіть вони були слабкими та ледве вловимими.

Жаль, біль, приреченість, вина.

Відмахувався від них, як міг. Не виніс би зараз весь їхній тягар. Встиг відзначити, що її душа, яка була біліша за сніг, трохи посіріла. Це було дивно, але зараз не мало значення. Я мусив її врятувати.

— Тримайся, Хейлі! Чуєш?! — прокричав їй, коли вона зовсім обм'якла в моїх руках. — Не здавайся! Ти мені обіцяла, що знайдеш спосіб повернути нам свої частини душ, тож тримай кляте слово!