Розділ 12.5

— Якщо вони обоє залишаться без роботи, то хто забезпечуватиме дитину?

— Не мої проблеми. — Вона знизала плечима. — Треба було про це думати до того, як розкидатися спермою.

— Зараз роботу знайти не просто. — Ніби ненароком кинула їй. — Я в Деріленді цілий рік намагалася знайти нормальну посаду. Таке враження, що юристи перестали бути потрібними. Стільки мороки з цим, жах, — емоційно зітхнула. — Добре, що мешкала одна і мала заощадження. Але мені все одно довелося шукати собі підробітку, щоб хоч якось прогодувати себе.

Я спеціально згадала роботу юриста і Деріленд, бо знала, що її батько там працює в юридичній фірмі.

— Уявляєш, у ті часи у мене якось була затримка і я вирішила зробила тест на вагітність, — поділилася з нею хибною історією. — На щастя, він показав негативний результат, але я тоді думала, що настав кінець світу.

Хранителям часто доводиться грати роль іншої людини. Брехня в таких випадках допускалась, оскільки вона не завдавала нікому шкоди, а була необхідною для виконання ангельського обов'язку.

— Не уявляю, щоб я робила, якби справді виявилася вагітною. Це ж кошмар. Працювати не можеш, а жити за щось треба. А після пологів взагалі пекло. Дитині потрібно приділяти багато часу, і грошей на них іде чимало, а як це зробити без нормальної роботи? Капець. Навіть боюся уявити, що було б із дитиною.

— Помовч! — огризнулася Рене. — Ти мене відволікаєш.

Вона продовжила друкувати повідомлення, ніби нічого не чула, але мої слова досягли мети. Подруга сумнівалася і розуміла, що я маю рацію. Почуття провини повільно підбиралося до неї. Це дратувало її.

— Уяви, якби вона голодувала, — ніби не чуючи її, далі продовжувала я. — Якби я не знайшла роботу, вона зростала б у злиднях. Боже, бідна дитина. Вона була б із народження приреченою на життя в бідності, поки сама не змогла б заробляти. Над нею б знущалися у школі. — Тряхнула головою. — Навіть думати про це не хочу.

— І ніхто з твоїх знайомих не зміг би тобі допомогти? — зі скепсисом спитала вона.

— А кому я потрібна? — посміхнулася з сумом у очах. — Люди сліпі, коли справа стосується чужих проблем.

— Гаразд, але так було з тобою. Я впевнена, що мій названий батько зі своєю пасією не пропаде. Вони знайдуть, як викрутиться.

У Рене спрацював захисний механізм. Вона відбивалася від почуття провини та сумнівів.

— Зіпсувавши їм життя, ти не позбавишся образи і злості, тільки посилиш ситуацію. До того ж у тебе буде братик чи сестричка. Дитина не повинна відповідати за вчинки батьків. Якщо твій батько погано ставився до тебе, існує ймовірність, що до нової дитини він ставиться так само.

Рене звелиа очі догори і пробурмотіла: 

— Ти кажеш, як вона.

— Як хто?

— Моя покійна подруга, — зізналася вона з гіркою усмішкою і випила шот.

Від слова «покійна» мене пересмикнуло. Всередині все похололо. По шкірі пройшовся мороз, а серце на мить перестало битися.

Одна річ — знати, що тебе вважають мертвою, а зовсім інша — чути це. Я забарилася, не знаючи, що відповісти. Мені хотілося багато сказати, але це все зіпсувало б.

— Вона теж мене постійно відмовляла від помсти. Говорила, що треба бути вищим за це, а помста не принесе довгоочікуваного полегшення, а лише засмокче в нову яму.

— Може її варто було слухати, — намагаючись зберігати незворушний вигляд, порадила я.

— Може, — ледь чутно погодилася вона, крутячи в руці порожню склянку. Музика тим часом стала тихіше. — Але тепер її нема. Нема кому утримати мене від ідіотських вчинків. Тепер я сама по собі.

Усередині мене все стислося від її слів, а до горла підступив гіркий клубок.

Від Рене йшло стільки туги, що я ледве стримувала себе від бажання обійняти її та розповісти всю правду.

«Я тут. Я жива. Я поруч. Вибач», — подумки волала я, але мене ніхто не чув.