Розділ 12.4

— Що тобі потрібно? — з роздратуванням спитала вона.

Напружила слух і прислухалася до розмови. Музика заважала, тож слова я розбирала через один раз.

— … моя донька. Я …

З уривків слів і злості, яку відчувала Рене, здогадалася, що дзвонив її батько.

— Пішов ти зі своєю турботою! Де вона була весь цей час, га? Ти не потрібний мені, як я не потрібна тобі, — кричала вона. Нею опанувала чиста лють. — Я сама вирішу, що робити і як мені жити! Мамі можеш так і передати, бачу ви добре спілкуєтеся, незважаючи на те, що ти її зрадив! Стеж за своїм життям, а мене вчити не треба!

Вона завершила виклик, відкинула телефон і вигукнула:

— Виродок! Ненавиджу його!

Ненависть, образа, злість кружляли навколо неї, як стерв'ятники над здобиччю.

— Мені ще один! — наказала вона барменові, важко дихаючи. — Як я його ненавиджу.

Вона вдарила долонями по стійці, за що отримала сердитий погляд бармена.

— Не знаю, кого ти там ненавидиш, але бар у цьому не винен, — невинно зауважила я.

— Ненавиджу його! — повторила дівчина.

— Так сильно дістав? — зі співчуттям запитала у неї. Мені потрібно було вивести її на розмову, щоб вона поділилася зі мною своїми переживаннями.

— Ще й як! — підтвердила Рене, стискаючи кулаки. — Цей спермовиробник втік від мене з матір'ю кілька років тому до молоденької підстилки, а тепер вдає з себе дбайливого татуся, уявляєш?

Вона палала від злості.

— Не пощастило тобі з батьком, — видихнула я.

— Це ще м'яко сказано, — крізь зуби процідила дівчина. — Його пасія ще залетіла від нього. От нехай новою дитиною займається. Мене вже пізно вчити. 

А ось це стало для мене новиною. Сперечатися з нею зараз не було сенсу. Занадто багато емоцій вирувало в ній.

— Але я цього разу його так просто не залишу.

Вона рішуче взяла телефон і почала шукати там чийсь номер. Мене це насторожило. Інтуїція кричала, що зараз вона зробить щось погане.

— Чорт, де він? — прошепотіла Рене, агресивно гортаючи список контактів. — Я ж знайшла у папірцях його телефон...

— Ти щось шукаєш? — ненароком поцікавилася у неї. — Може, я можу чимось допомогти?

— Ні, тут я сама, — відрізала дівчина. — У мене десь був номер керівника фірми, на яку працює мій чортів татусь. Зараз напишу йому і цього самця-недоростка швидко звільнять.

— І що ти хочеш написати йому? Який той виродок?

— І все, що я про нього думаю.

— Думаєш, він через це його звільнить?

Рене вловила сумніви в моєму голосі і різко обернулася до мене.

— Я знаю, що роблю, — впевнено заявила. Бажання помсти виблискувало в її очах. — Його керівник і сама фірма цінують «сімейні цінності», — передражнила їх. — Для них дуже важливий власний імідж, тож на роботу беруть людей з чистою біографією та ідеальною родиною. Коли вони дізнаються, які скелети в шафі зберігає цей боягуз із дітородним органом замість мізків, то викинуть його на вулицю.

Вона продовжила шукати номер, поки я обмірковувала, що ж їй сказати, щоб зупинити, але при цьому не видати себе. Зараз мені, як ніколи, потрібна була порада Адама.

— Нарешті знайшла, — пробурчала Рене. Нею керувала злість, дитяча образа та спрага помсти. Вона не думала про наслідки.

— Твій план помсти полягає у його звільненні? — уточнила я, щоб перетягнути її увагу на себе.

— Як ти про це здогадалася, Капітан Очевидність? — вона закотила очі. Розгнівана Рене могла вжалити болючіше за медузу.

— А його нова пасія десь працює? — задала їй нове питання, хоча знала відповідь.

— Так, у цій же фірмі, — підтвердила дівчина і хмикнула. — Ці голубки познайомилися на роботі.

— Тоді її теж звільнять, — задумливо промовила я.

— Начхати, — відмахнулася Рене, продовжуючи писати повідомлення.