Розділ 11.4

Там було багато демонів. Звичайно, всі вони були слабаками, порівняно зі мною, але їхня кількість грала не на мою користь. Я вирішив укласти угоду з Габріелем. Він ділиться зі мною інформацією про ритуал, а я мовчу про його існування. Занепалий теж не був дурнем і не збирався просто так поступатися мені. Вимагав з мене послугу і хотів, щоб я покликав його на проведення ритуалу. Заявив, що хоче особисто подивитись на це. Я запідозрив у цьому каверзу, але вирішив розібратися з цим потім. Не знав, чи спрацює ритуал чи ні, але готовий був чіплятися за будь-яку можливість. Якби слова Габріеля виявилися брехнею, я знищив би його власними руками. Він також розумів, що мене не варто дурити. Так ми й уклали угоду, тільки довелося назвати свої справжні імена. Я хоча б переконався, що переді мною справді стояв Габріель.

Можливо, укладати угоду з тим, хто розв'язав Небесну війну, було повним безумством, але я й так розумів, що божеволів. Все моє життя було зациклене на тому, щоб повернути втрачену частину душі. Решта мене не хвилювало. Я отримав потрібну інформацію. Мені залишалося лише знайти вансу та провести ритуал. 

Шукав її по всьому світу.

Дякую Беліалу, який відправляв мене куди тільки міг.

Габріель зажадав від мене у якості зворотньої послуги інформацію про всіх сейкандів, яких я знав. Будо очевидно, що він планує, але мені довелося виконати свою частину угоди. Зі мною чи без мене він би все одно це одержав. 

Чи прирік я їх на смерть? Скоріш за все. Чи тоді мене мучили докори сумління? Ні, тоді у мене не було совісті. Моя душа фізично не могла відчувати провину. 

Мені було начхати на плани Габріеля. Мене цікавила лише моя душа.

Вартовим я не розповів, що знаю ім'я демона, з яким уклав угоду. Про свою послугу теж промовчав. Вони точно кинули б мене в Пекло, якби довідалися, що я співпрацював з головним ворогом божественного світу. А за це мені довелося б розплачуватися все життя.

Я не боявся пекельного вогню: Беліал посилав мене в Пекло занадто багато разів. Мені лише не хотілося просиджувати там все життя, коли я тільки почав шлях до отримання повноціної душі.

Тільки не тоді, коли знайшов Хейлі.

Тому вирішив замовчати про Габріеля, поки це не відігравало великої ролі. Розумів, що маю розповісти про нього, щоб уникнути проблем та підвищити наші шанси перемоги над ним. Але це означало б крах для мене і моєї свободи. Я був готовий це зробити, але не зараз, а коли буде гостра необхідність.

Я міг нічого не говорити, зректися всього, сховатися в якомусь забутому Творцем місці і жити там, як егоїстичний шматок лайна. Але мені не потрібне було таке життя. Я хотів пізнати щастя, і тільки з Хейлі це могло здійснитися. Тільки вона могла мені його дати, а для цього я мусив допомогти зупинити хаос, що насувався. Якби цього не зробив, вона відвернулася б від мене, а це означало продовження мого безглуздого існування. Це гірше за смерть, а убити себе я теж не міг, оскільки тоді прихопив би із собою моє Ангелятко.

Я — бісів егоїст.

У будь-якому разі на мене чекало Пекло. Справжнє чи власне — не мало значення. А так я хоча б виграв собі трохи часу.

Мене було вже пізно рятувати, але Хейлі ще мала шанс на гарне життя.