Розділ 10.3

Ейден не дав мені договорити і закрив мій рот долонею. Він показав очима вгору і заперечливо похитав головою. Це було нагадуванням про те, що вартові були зовсім поруч і могли підслуховувати нас. Я кивнула в знак згоди, але демон не поспішав відпускати мене. Його рука повільно відсторонилася від мого рота, а його очі дивилися на губи.

Ейден піддався вперед. Його вуста злегка торкнулися мого вуха.

— Я шкодую про те, що змусив тебе пережити це, — прошепотів він. — Ненавиджу себе за це.

Демон піддався вперед. Тепер наші тіла притискалися одне до одного. Я відчувала биття його серця, таке ж часте, як моє. Відчувала дурманливий аромат дощу, що заповнив собою весь простір. Відчувала всіма нервовими закінченнями бажання. Від нашої близькості підкошувалися ноги, прискорювався пульс і частішали подихи. Весь світ змінювався. Усі відчуття здавалися гострішими.

Ейден нахилився до мене, притис мою талію до себе і торкнувся своїми губами моїх. Останнє, що я бачила, перш ніж опустити повіки, це полум'я, що спалахнуло в його очах. Між нами знову творилося безумство. Язик Ейдена легким рухом пробралася до мого рота і став наводити там свій лад. Ми поринули у хаос, де були тільки наші руки, серця, змішані дихання та губи.

Цей поцілунок був жадібним, вибагливим, відчайдушним. Здавалось, що Ейден намагався компенсувати втрачене і насолодитись цим моментом на кілька років уперед. Я ж відповідала йому з тим самим натиском і сама дивувалася собі.

Від його дотиків у мені прокидалася інша особистість, яка весь час ховалась у таємних куточках моєї душі. Я не могла зрозуміти, подобається вона мені чи ні, але те, що я відчувала, будучи нею, зносило мені голову від надлишку власних емоцій.

Всередині спалахувала пожежа, шкіра горіла, серце стукало у вухах. Здавалося, що це не припиниться ніколи, але Ейден різко відсторонився від мене, глянув нагору і зробив крок назад. Його тіло було напружене, як струна, а в очах вирував вогняний ураган. Щелепа і кулаки були щільно стиснуті.

— Час, зараз прийдуть вартові, — ледь чутно охриплим голосом промовив він, потім схопив зі столу телефон і запхав у кишеню. — Ти йди першою.

Я все ще часто дихала, тіло горіло, а пульс бився у вухах.

— Що ти будеш робити? — трішки охрипшим голосом запитала його.

Він підняв руку, в якій за мить зайнявся потік вогню.

— Це місце немає побачити ніхто , — відповів він.

Ейден збирався підпалити свій дім, а я не збиралася його зупиняти. Махнула головою і розчинилася у білому сяйві. А в голові звучала лише одна думка:

«Що це зараз було, і чому так швидко б'ється серце?»