Розділ 9.3

Я відсторонилася від нього настільки, щоб зазирнути в його палаючі очі. Їхній вигляд лякав, але вони дивилися на мене вивчаюче, без натяку на гнів чи небезпеку. Бачити очі ангелів із сірою склерою та райдужкою я звикла, але до очей демонів — повністю чорних і з червоним обідком, у якому танцювало чисте полум'я, — ще ні.

Зараз його обличчя виглядало спокійним, а декілька секунд тому було скривлене від болю через мою необачність.

— Ти попереджав, що треба систематично прибирати на час бар’єр, щоб його не знесло в невдалий момент, але я була настільки зайнята всім, що геть забула про нього. 

— Сильно ж ти стримувалась, — усміхнувся він. — Схоже, без мене тобі жилось не дуже. Минулого разу, коли ти зняла бар’єр, твої емоції мене усього лиш душили, але сьогодні вони були настільки сильними, що нагадували атомну бомбу. Довго ж ти їх накопичувала. Мою душу наче сонце обпекло. 

— Вибач. — Я ніжно погладила його груди. 

— Не вибачайся. Ти не перша, хто намагався пропалити в мені діру, але єдина, хто мав на це повне право. Я на це заслужив. Не знаю, чи сейканди можуть померти від передозування емоцій ванси, але це була б найкраща смерть. 

Куточки моїх губ мимоволі піднялись вверх, а потім різко опустились. 

— У нас мало часу, — поспішно попередила і відчула, як м'язи під руками напружилися, а погляд став настороженим.

— Як ти сюди потрапила? Хто тебе привів? Чому мало часу? Сюди хтось іде? — запитав він, стиснув мої передпліччя і озирнувся навкруги. — Хто знає, що ти тут? Вартові? Демони?

— Послухай мене. — Я обхопила його обличчя руками і змусила подивитись на себе. Нахилилась до вуха і ледь чутно прошепотіла, щоб нас не розчули: — У нас залишилося близько десяти хвилин. Я маю встигнути тобі все розповісти, поки не прийшли вартові.

— Вартові? — Ейден відсторонився і насупився, потім теж нахилився і тихо запитав: — Ти їх привела сюди?

Не можна було не помітити, як швидко він змінився. Тепер знову виглядав настороженим і небезпечним, а погляд не віщував нічого доброго.

— Будь ласка, послухай мене та не перебивай. Це дуже важливо.

Я зробила паузу і зібралася з думками. Тепер настав найважчий етап — розповісти все і пережити його реакцію. Не треба було навіть гадати, як відреагує демон, який ретельно приховував все про себе, на те, що мені довелося всім розповісти більшу частину його таємниць. Це були вимушені заходи. Якби я мала вибір, зробила б це знову.

— Коли ти пішов, демони напали на мене. 

Щелепа Ейдена сильніше стиснулась, а полум'я в очах стало яскравішим. 

— Ти знаєш про це? Чи хоч про щось, що сталося за твоєї відсутності?

Демон заперечливо похитав головою.

— Кілька демонів напали на наш будинок. Вони знерухомили вартових, приспали Хенка, Рене і хотіли те саме зробити зі мною. Останнє у них не вийшло, тож вони зв'язали мене і залишили там. Я змогла розкрити ангельську силу і витягти з дому Рене та Хенка. — Брови демона трохи піднялися вгору. — Вартових пізніше врятувала Лейла, а на місці битви з демонами вона знайшла твій перстень.

Я глянула на руку Ейдена. На ній не було прикрас.

— Нейтан вирішив, що ти стоїш за нападом. Ще він якось дізнався про ритуал для сейкандів. Йому відомо, що для цього треба спалити вансу. Більше деталей ритуалу він не знав, тож вирішив, що ти так намагався забрати мою душу.

Обличчя Ейдена в міру моєї розповіді ставало похмурішим за дощову хмару. Я буквально фізично відчувала, як згущується енергетика навколо демона. Найбільше переживала за реакцію Ейдена на наступні слова.

Від хвилювання поколювали кінчики пальців і потіли долоні. Взяла демона за руки. Він подивився на них, потім на мене, але нічого не сказав, просто чекав на продовження розповіді.

— Нейтан хотів оголосити про це архам і затримати тебе. Я почала його переконувати в іншому та розповіла, що ти вже намагався принести мене в жертву.

Я завмерла, спостерігаючи за його реакцією. На шиї демона заграли жовна, долоні міцніше стиснули мої.