Розділ 9.1

Серце відмовлялося подавати ознаки життя, а я, як заворожена, не могла зробити жодного кроку. Стояла і дивилася на двері, чекаючи його появи. Знала, що він також відчув мене. Демон завмер на невеликій відстані від будинку і не поспішав підходити. Час зупинився, а світ припинив обертатися. Я відчувала, як зростає напруга між нами, хоча ми навіть не бачили один одного. Проте кожна клітина мого тіла відчувала його присутність. Душа бунтувала, метушилась, линула до нього, а серце завмерло в очікуванні. Коли напруження між нами досягло межі і стало майже фізичним, я тихо покликала:

— Ейден.

Щойно слово зірвалося з вуст, демон зник і вже за секунду матеріалізувався за кілька метрів від мене у своєму демонічному образі. Наші очі зустрілися, а ми завмерли навпроти один одного. Серце стислося, а потім забилося з подвоєною силою.

Стук. Стук. Стук.

Ейден чув його відчайдушне биття, бачив, як тремтить моє тіло, тому було безглуздо приховувати від нього армагедон емоцій, які вирували всередині.

Те ж недбале каштанове волосся, пряме чоло, густі брови і пухкі губи, які пристрасно цілували мене в останню зустріч. Зовні залишився майже таким же, але від нього ще більше віяло небезпекою. За кілька тижнів перебування в Пеклі він змінився. Розправлені плечі, стиснуті кулаки, насуплені брови — це першим кидалось в очі замість його звичної показної безтурботності. Ще мене лякав його новий погляд — важкий, насторожений, дикий, небезпечний. Він пропалював мене наскрізь, вивертав назовні і пробирався в саму душу. Я згорала, вмирала під ним і знову оживала.

З чорними, як ніч, крилами, кігтями, руками, білками та полум'ям в очах він нагадував могутнього ангела смерті, який вселяв страх лише одним своїм виглядом. Він здавався мені таким знайомим і водночас до жаху чужим. Таким, як в нашу першу зустріч в Деріленді.

Руки тремтіли, ноги не слухалися, емоції розривали зсередини. Мені було боляче бачити його таким. Не знала, чого від нього чекати, як він відреагує на мене та на мою появу тут. Боялася навіть поворухнутися, щоб не зруйнувати цю мить. Але якась невідома сила змусила серце знову зробити перекид і я, не витримавши, кинулася до Ейдена. Мені було начхати відштовхне він мене чи ні. Все, що мені хотілося, — обійняти його. І це бажання було настільки сильне, що викручувало пальці.

Я підбігла і міцно обвила руки довкола шиї демона. Голова притулилася до теплих грудей. Тіло пробило велике тремтіння, а з очей полилися гарячі сльози. З моменту пожежі я намагалася бути сильною, йти до цілі, боротися, триматися, але зараз у мені щось зламалося. У ретельно збудованому бар'єрі утворився маленький пролом. З кожним схлипом він ставав все ширшим і ширшим, поки остаточно не зламав захист. Всі почуття, які я з таким трудом утримувала в собі, прорвалися на волю, зносячи всі можливі барикади.

Вибухнули і накрили нас.

Щастя, радість, туга, надія, полегшення, біль.

Старі емоції змішалися з новими, і я вже не могла їх розрізнити. Тілом Ейдена пройшлось невеличке тремтіння. Його руки вчепилися в мою талію і стиснули її до болю. Він видихнув мені в шию і прошепотів моє ім'я:

— Хейлі.

_________________________

Не знаю, як ви, а я довго чекала цього возз’єднання ✨