Розділ 8.2

— Ні, — відповів демон і спокійно додав: — але я знаю, хто може бути замішаний у смерті цієї людини.

— І хто ж? — також незворушно спитав Рафаїл.

— Правитель Пекла, — з солодкою посмішкою на обличчі промовив демон і люб'язно уточнив: — Беліал.

У залі запанувала тиша. Навіть архи, які відраховували секунди до кінця цього нудного слухання, стрепенулися і тепер не зводили очей з зухвальця, який наважився зробити таку заяву.

— Ти впевнений в цьому? — Піддався вперед Михаїл. Його голос звучав рівно і спокійно, але в сірих очах виднілася напруга і настороженість: — Це дуже гучна заява. Ти знаєш, до яких наслідків це може призвести і чого тобі буде брехня.

— Знаю, — легковажно кивнув демон і з цікавістю схилив голову набік.

Тепер засідання Небесного Суд здавалося йому не таким вже й нудним.

— Ви знаєте, ким я є. Тим більше, що саме ви вирішили нагородити мене такою честю. — На останньому слові у його голосі пролунало відкрите глузування. — Саме ви віддали мене до рук цього диявола.

Архангели залишалися з кам'яним обличчями, хоча зрозуміли докір у свій бік. Тільки Уриїл не зміг утриматися:

— Пам'ятай, з ким говориш, і думай, що кажеш.

Демон посміхнувся і збирався відповісти, але не встиг.

— Ти маєш докази? — випередив його Рафаїл.

— Ні, але тільки йому було вигідно позбутися мене. Тільки у нього були можливості, щоб підставити мене. Думаю, ви чули про мій спосіб життя, тому самі повинні розуміти, що в мене дуже скромна особистість, про яку знає лише певне коло осіб.

Рафаїл насупився. Архи знали, що він каже правду. Демон дійсно вважав Беліала причетним до вбивства людини, але його припущення могли бути помилковими. Всі архангели сподівалися на це, тому що в іншому випадку на них чекало усунення Правителя Пекла. А це означало нові турботи.

— Ми перевіримо твої слова, — сказав Михаїл. Він давно підозрював, що з Беліалом не все чисто, але ніяк не приступав до дій. — Проте спершу розберемося з тобою.

— Ти колись вбивав людину? — поставив чергове запитання Рафаїл.

Демон робив багато чого поганого, щоб люди мучилися через лише саме своє існування так само, як він. Вважав несправедливим те, що вони можуть жити, як хочуть, а він з народження був приречений нести в собі потік ненависті, зла, заздрощів і руйнування. Його кинули ще немовлям до рук Правителя Пекла, щоб він прислужував йому.

Хіба це було справедливо?

Ні.

Демон робив багато жахливих вчинків, але ніколи не вбивав людей. Йому більше подобалося гратись з ними. Спеціально заганяти у глухий кут, де один вихід був гірший за інший. Створювати їм такі умови, за яких прокидалася їхня темна сторона. Спостерігати, як вони зраджують, змінюються і перетворюються на таких же монстрів, як він.

— Ні, — пролунав спокійний голос.

— Ти колись завдав людям шкоди?

А ось це вже було небезпечне питання. Тут демон мав підібрати правильні слова.