Розділ 7.5

Я не брехала, але ходила по тонкій кризі. Оскільки архи не могли повернути мені колишнє життя, я готова була бути хранителем, доки не знайшла б спосіб стати звичайною людиною. Якщо вони не дозволили мені повернути людське життя, я мусила діяти без їхнього схвалення. І щоб це вдалось, треба було зробити так, щоб вони не запідозрили мої справжні мотиви. Як сказав би Ейден, тепер треба прикинутись «слухняним псом архів».  

— Ти клянешся віддано служити Творцю і сумлінно виконувати свій обов'язок? — спитав Михаїл.

Серце підстрибнуло. 

Шестерні в мозку заворушилися. Присягнутися їм я не могла. Не збиралася жити за правилами божественних істот. Мої плани та бажання суперечили їхнім законам та принципам. Я хотіла залишитися вірною собі та своєму серцю, а не підкорятися їм. Мене попереджали, що за непослух божественним істотам загрожував пекельний вогонь, тому мені не слід було відкрито їм суперечити.

«Не бреши на пряму. Грай словами, мовчи, переконуй себе, став події під іншим кутом».

Моє нутро відкидало ці слова, але зараз вони, як ніколи, набули сенсу.

— Клянуся зробити все, що в моїх силах, щоб допомогти людям, — неквапливо почала я, обмірковуючи кожне слово. — Клянуся завжди сприяти миру та порядку серед людей. Клянусь, будучи хранителем, служити Творцю та сумлінно виконувати свій обов'язок.

Я не сказала, що робитиму «НЕ будучи хранителем», не сказала і те, що вічно служитиму Творцю і виконуватиму свій ангельський обов'язок.

Не знала, чи підійде їм моя клятва, і від цього серце шалено билося. Мені здавалося, що вони почують його і зрозуміють, що я навмисне вожу їх за ніс, але цього не трапилось.

— Тоді ми дозволяємо тобі приступати до виконання ангельського боргу, — схвалив Михаїл, а в мене вантаж з плечей впав. Полегшення теплою хвилею пройшло по тілу. — Твій наставник мав навчити тебе і розповісти про все, що треба знати хранителям. Так іди і виконуй свій обов'язок. Служи нам і Творцю вірно. Це твоє призначення, а наші вартові займуться пошуками тих, хто насмілився напасти на тебе.

— Дякую вам, — покірно кивнула, але поки що йти не збиралася. Було ще одне діло. — З вашого дозволу я воліла б залишитися на деякий час у Деріленді. Це допоможе вартовим у пошуках демонів, які напали на мене.

— Добре, — відповів Михаїл. Схоже, він був тут за головного. — Іди.

Мені ще не до кінця вірилося, що все це закінчилося. Думала, що все буде набагато складніше.

Закрила очі, уявила, як розчиняється тіло і потягла свою сутність назад до хмар. Повернулась я до того ж місця, де й була. Вартові, як ми домовлялися заздалегідь, чекали мене на землі. Я коротко передала їм подробиці зустрічі, і ми вирушили до нашої квартири. А вночі Лейлі подзвонив Томас.