Розділ 7.4

— Це були демони. Конкретних імен назвати не можу, тому що немає жодних доказів їхньої провини.

— Ти знаєш, чому вони хотіли тебе вбити?

— Я не знаю. Є багато версій.

— І які ж? — спитав архангел, чиї риси обличчя та тіло були як у високої жінки.

— Можливо, той, з чиєї вини мене ще немовлям не забрали ангели, намагається приховати свій злочин. Можливо, хтось дізнався, що ми з Ейденом ванси і захотів у такий спосіб його вбити. Вартові намагаються з'ясувати це.

Говорила коротко, без деталей. Тіло трясло від напруги. Серце завмирало при кожному новому питанні.

— Чого ти хочеш? Які твої бажання? — запитав крайній архангел.

Я ковтнула. Ось тепер мені потрібно було бути максимально обережною. Незважаючи на хвилювання і шалений стукіт серця, я знаходжу в собі сили, щоб говорити рівним тоном:

— Я виросла серед людей. Лише нещодавно дізналася про існування іншого світу. Життя змінилося. Тепер все нове та незвичне. Занадто великі зміни. Мені хотілося б повернутися до людського життя. Там я почуваюся на своєму місці, а цей світ здається мені чужим. 

— Повернути тебе назад ми не можемо. Творець наділив тебе ангельською силою, і тільки він може її забрати, — промовив архангел Михаїл. — Якщо він вирішив, що тобі судилося стати хранителем, значить так і буде. 

У груди вдарила лавина приреченості. Вона накрила мене приголомшливою хвилею і прикувала до холодного дна. Так, я знала, що шанси у мене нікчемні, але все ж таки не втрачала надії. Вірила, що є шанс стати звичайною людиною, позбутися сили, якою мене наділили без мого відома. Надія була крихкою, маленькою, але я трималася за неї, як за рятівне коло. Чіплялася за неї, як за якір, який не дозволяв мені збожеволіти і допомагав краще сприймати реальність. Щоразу, коли на мене чекав черговий удар долі, я казала собі, що зможу знайти шлях до звичайного життя. Як би не було важко, саме ця думка давала мені сил, не дозволяла падати духом і змушувала рухатися далі.

Одна фраза — і її більше немає.

Архангели зруйнували її й вибили з мене одним ударом.

«Ні, так не може бути», — сказала я собі. — «Має бути вихід, мусить...»

Якась частина мене — крихітна, наївна та відчайдушна — не хотіла вірити почутому. Вона твердила, що все це брехня, що мають бути якісь варіанти. Кричала мені не здаватися і продовжувати вірити далі.

Вірити, сподіватися та шукати шлях до своєї мети.

Вона трясла мене, давала ляпаси і намагалася повернути назад. Не давала розклеїтись, а змушувала продовжувати боротися за своє щастя.

Я стиснула руки в кулаки, розправила плечі та підвела голову.

— Мене навчали, щоб я стала хранителем. Якщо ви дозволите, я готова розпочати цю роботу. — Мій голос звучав твердо, але всередині мене все трясло і рвало на частини від хвилювання.

__________________
Якщо вам подобається книга, не забувайте ставити вподобайку ❤️ Ці дрібнички - паливо для творчості автора ✨