Розділ 7.3

— Вітаємо тебе, дитя Творця, — пролунав баритон архангела, який сидів у центрі. Здавалося, що його голос було чути на всій планеті, настільки гучним і глибоким він був. Навіть у ньому сочилася величезна сила, від якої паморочилося в голові і підкошувалися ноги.

— Вітаю, — знайшла в собі сили відповісти їм. Мій голос майже не тремтів, хоч порівняно з ними звучав не так ефектно.

Я зчепила руки і наказала собі заспокоїтись.

— Дозволь представитись. Я — Михаїл, а це, — той, що сидів по центру, вказав на архів, які розмістились по обидва боки від нього, — Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Селафиїл, Єгудиїл, Варахиїл та Ієремиїл. Ми — Небесна Рада — охоронці земної рівноваги та вірні слуги Творця.

Було дивно чути чоловічі імена та дивитися на архів не тільки у образі чоловіків, а й жінок. Як я встигла дізнатися, для божественних істот, особливо примусів, не відігравало значної ролі, яка в тебе зовнішність чи стать.

— Я — Хейлі, — схилила до них голову у поважному жесті.

— Чули про тебе, — подав голос архангел, який сидів поряд із Михаїлом. — Твій випадок унікальний. Розкажи нам все, що ти пам'ятаєш про своє народження та життя.

Ох, як мені не хотілося відповідати на їхні запитання. Бажання говорити з ними не було зовсім, а під тиском такої потужної енергетики слова давалися важко.

— Моя мати народила мене сімнадцять років тому і, за розповідями лікарів, її серце зупинилося після пологів. Мене виховала людина, яку вона кохала. Він не мій справжній батько, хоча папери говорять про інше. Хенк Діас виховував мене та любив усім серцем. Я не пам'ятаю всього дитинства, лише окремі моменти. Хенк перевіз мене з Холібрука до Неллінгтона відразу після народження. Там ми прожили все життя. Я вперше виїхала за межі міста кілька місяців тому. У Деріленді зі мною стався дивний випадок. Я втекла від подруги, з якою там була, а потім мене знайшли на вулиці непритомною. Не пам'ятала нічого, що сталося після того, як покинула подругу. Через кілька тижнів у Неллінгтоні вперше побачила Нейтана, потім він почав навчатися у нашій школі. Також я зустріла Ітана.

Не знала, чи варто говорити, що у нас із ним були пов'язані душі. Подумавши трохи, дійшла висновку, що Нейтан у будь-якому випадку їх про це повідомив. Інакше він ніяк не міг пояснити присутність Ейдена в моєму житті.

Потім розповіла, що демон попросив Хенка залишитись у нас пожити на кілька днів. Коли ми з ним поїхали в Деріленд на фестиваль квітів, на нас напали демони. Тільки тоді я дізналася про існування ангелів, демонів та те, що Ейден мій ванса.

Замовкла на кілька секунд, а потім вирішила запитати:

— Мені продовжувати чи ви й так знаєте про все, що було далі?

— Твій наставник розповів нам, що з тобою було далі. Ти знаєш, хто на тебе напав?

Я не могла розповісти їм про Беліала. Було зарано для цього. Своїм зізнанням я могла підставити всіх: вартових, Кендру, Ейдена і навіть Томаса.

«Не бреши їм», — згадались слова Нейтана.