Розділ 6.5

— Зброю з цаніту дозволено носити лише вартовим, тому у звичайному житті вона й так мені не знадобилася б, — промовила у відповідь, пильно спостерігаючи за його рухами.

«Слова це теж частина бою», — на одному з тренувань сказала Лейла. — «Це спеціальний прийом, щоб відвернути увагу противника або приспати його пильність».

— Але ніхто не забороняє тобі відібрати його у суперника, — поправив мене Нейтан.

— Так і будемо балакати чи перейдемо до справи? — з викликом запитала я, розуміючи, що він спеціально забиває мою голову розмовами.

Нейтан посміхнувся і кинувся в атаку. З клинками мені було набагато складніше протистояти йому, але навіть так я розуміла, що він піддавався мені, немов граючи. Якби він бився зі мною на повну силу, то я вже давно б лежала з мечем у серці.

В один момент бою вирішила змінити тактику. Замість захисту обрала напад. Нейтан став відбивати мечі. Я замахнулася, він ухилився від удару і вибив зброю з руки. У мене залишився лише один клинок. Нейтан був зібраним, а в його обличчі не відображалася жодна емоція. Він був повністю занурений у поєдинок. Якоїсь миті мені навіть здалося, що наставник дійсно хоче мене вбити.

Було марно відбивати удари меча одним клинком, тому мені залишалося лише ухилятися, перегороджувати шлях стіною з вітру і намагатися завдати дрібних ударів. Нейтан відбивав усі мої атаки і з легкістю обходив будь-які хитрощі. Він не мав уразливих місць. Бій став нагадувати гру кішки з мишкою. Наставник мене наздоганяв, а я ухилялася і тікала. Потім вартовому це набридло, і він прибрав свій меч. Той разом із сяйвом розчинився у нього в грудях.

— Це все? — із сумнівом запитала я.

Нейтан усміхнувся.

— Я вирівняв наші шанси.

— Але в мене ще є клинок.

— Який навіть шкіри моєї не торкнеться, — хмикнув вартовий.

Так, проти нього він справді був безглуздим, тільки руку займав. У рукопашному бою така зброя лише заважала б мені. Я кинула його на землю. Нейтан почав завдавати мені ударів руками та ногами. Деякі я блокувала, але й пропускала чимало. Вартовий ударив мене по нозі, завалив на підлогу і притис ногу до горла.

— Ти програла, — підсумував він.

— Це означає, що я не склала іспит? — спитала, дивлячись знизу на його силует, яке освітлювало сонце.

Куточки губ Нейтана поповзли вгору у легкій усмішці.

— Не надійся. Це означає, що ти програла мені, але твоїх навичок вистачить, щоб протриматися до прибуття підкріплення, якщо на тебе нападе демон. Тільки не вступай із ним у рукопашний бій, — посміхнувся наставник. — Використовуй будь-який предмет, як зброю.

Він прибрав ногу з горла і простяг мені руку. Я схопила її і піднялась.

— Сьогодні доповім Небесній Раді про твою готовність до ролі хранителя. Думаю, завтра ти постанеш перед ними.

У мене від хвилювання спітніли долоні. Від однієї думки про зустріч із архами все всередині тремтіло.

Адам схвально усміхнувся мені, а Лейла поплескала мене по плечу.

— Щиро кажучи, я думала, що буде гірше, — зізналася вона. — Але ти багато чого навчилася на наших заняттях.

— Дякую, — усміхнулась її. — Вам всім дякую, що весь цей час допомагаєте мені. Ви багато чого мене навчили.

— Це наш обов'язок, — просто відповів Адам. Але я все одно була вдячна їм.