Розділ 6.4

Ми об'єдналися з рештою вартових і полетіли до околиці Деріленда. Думками я залишалася в лікарні, тому навіть не пам'ятала, як ми дістались потрібного місця. Приземлилася на галявині у лісі. Поруч протікав невеликий струмок, довкола вишикувалися високі дерева, сонце відбивалося від водяної гладі.

— Поєдинок буде на мечах, але ти маєш також використовувати всілякі прийоми для нападу та захисту, у тому числі керування вітром. — Нейтан став навпроти мене. Світло огорнуло його руку, в якій незабаром утворився меч. На сонці його чорна сталь переливалася різними кольорами, а сам метал, здавалося, був покритий блиском.

— Перемогти мене ти не зможеш, тому поєдинок скінчиться, коли я вважатиму, що ти достатньо показала свої навички.

На мою перемогу він навіть не розраховував, як і я сама. Вартовий був набагато досвідченіший, сильніший, швидший. Він досконало володів мечем і бойовими прийомами, а я була лише ледве знайома з ними.

— Адам, дай їй свій меч.

Рука вартового засвітилася, утворюючи зброю. Його меч був не таким блискучим, як у наставника, але теж виглядав переконливо. Адам передав мені його. Я мовчки взяла і кілька разів змахнула ним у повітрі, звикаючи до ваги. Раніше тренувалася на залізних мечах, а тепер тримала в руках зброю з цаніту. З нею можна було вбити будь-яку божественну істоту.

— Упевнений, що використовувати Меч правосуддя у бою з Хейлі — гарна ідея? — поцікавився Адам.

— Вона не грішниця. Її душа чиста, — нагадав йому наставник. — Вона не помре від його дотику. Тим більше, поранити її я не збираюся.

А от те, що меч був безпечним для мене, було під питанням. Все таки я багато чого приховувала від вартових і планувала піти проти волі архангелів. Одне було зрозуміло — мені не можна було його торкатись.

Вартовий змахнув мечем і прийняв бойову стійку. Я послідувала за ним. Лейла та Адам відійшли від нас подалі.

Навіть не встигла зрозуміти, коли почався бій, а меч Нейтана вже пролітав повз мене. Мені дивом вдалося вивернутись і відбити удар мечем. Пролунав дзвін металу. Від зброї пішла вібрація, що передалася до рук, а потім поширилася по всьому тілу. Якби не ангельська сила, він би вислизнув із моїх рук.

Нейтан не став давати мені час на перепочинок. Він знову напав. Я відбивалася, як могла, але наставник продовжував тиснути на мене. Вартовий наступав, а я здавала назад. Розуміла, що так мені довго не протягнути і треба вириватися з його урагану атак.

Відбила черговий випад, ударила потоком вітру у відповідь і злетіла вгору так швидко, як тільки могла. Довго в небі перебувати мені не можна було, оскільки в повітрі сили суперника примножувались. Нейтан злетів за мною. Коли я обернулася, побачила блиск його меча. Не розраховувала, що він так швидко наздожене мене, тому мені довелося знову вдарити потоком вітру, щоб трохи віддалити його від себе або хоча б сповільнити. Не гаючи часу, зробила маневр крилами і полетіла вниз.

Не встигли ноги доторкнутися до землі, як мені в спину вдарила хвиля вітру. Вона збила траєкторію польоту, і я впала на траву. Почула, як позаду мене наближається Нейтан, різко повернулася і виставила меч, але не змогла втримати його. Удар вартового вибив зброю з рук. Він навис наді мною. Я схопила жменю грунту і кинула йому у вічі. Це дозволило мені виграти кілька секунд. Встала на ноги і дістала два залізні клинки з пояса джинс.

— Гарний хід, — схвально промовив Нейтан, — але ти тепер беззбройна.