Розділ 6.1

Ми з вартовими насамперед полетіли до ветеринарної клініки. Присутність Адама та Лейли була не обов'язковою, але ми вирішили, що найближчим часом нам краще не роз'єднуватися. Так було безпечніше для всіх. Якби Беліала притиснули, він міг зрозуміти, що в цьому замішані ми. Тоді б він не вичікував і зробив все, щоб мене усунути. Але це з урахуванням того, що він справді бажав моєї смерті.

У клініці для тварин ми непомітно увійшли через головний хід до кабінету, де працював Маркус — один із хранителів. Він не знав, що я сейканд. Для нього я була звичайним ангелом, який хотів навчитись швидко та якісно зцілювати людей. Були випадки, коли деяким божественним істотам дуже важко давалось цілительство. Серед таких ангелів був Нейтан.

Адам попередив Маркуса про наш візит. Він чекав на нас із постраждалим мопсом.

— Це Добі. — Ангел показав на пса, який лежав на кушетці і нещасними очима дивився на нас. Я відчувала, що йому боляче та страшно. — Щойно потрапив до нас. Ви якраз вчасно.

— Чи можна вже приступати? — Мені хотілося якнайшвидше полегшити біль мопса.

— Так, він весь у вашому розпорядженні. — Маркус чемно усміхнувся і відійшов до вікна.

Я підійшла до пса і оглянула його. Насамперед мені потрібно було просканувати тварину та знайти пошкодження. Простягла до Добі руки, але він спробував відповзти назад.

— Не бійся мене, малюче, — усміхнулася йому і випустила трохи своєї енергії, як мене вчив Нейтан.

Вона була світлою та теплою, тому мопс заспокоївся. Його недовіра зникла, тепер він просив мене про допомогу. Величезні блискучі сумні очі дивилися прямо в душу.

— Зараз все пройде, — тихо пообіцяла йому.

Обернулась в ангельську подобу, щоб бути більш точною і чутливою, потім обережно торкнулася Добі кінчиками пальців. Його внутрішня частина лапки була забруднена кров'ю, але я вирішила перевірити його та інші пошкодження. Сконцентрувалася та направила частину енергії до рук. З них зірвалося біле сяйво. Воно покрило мопса, а тепло поширилося його тілом.

Він був міцним і здоровим псом, тільки в передній лапці мої сканери відчули холод, який завжди супроводжував пошкодження або збої живих організмів. Направила туди енергію. Рану огорнуло тепло і світло, які поступово знищували холод. Коли від нього не залишилося жодного сліду, я ще раз просканувала мопса і з задоволенням повернула собі людський вигляд.

Тепер Добі виглядав збентеженим, але щасливим. Я не втрималася і погладила його. Він у відповідь увіткнувся мокрим носом мені в долоню, а потім вдячно облизав руку.

— Нема за що, малюче, — засміялася я, погладжуючи його.

— Адам, перевір результат, — пролунав позаду мене голос Нейтана. Наставник, на скільки я знаю, особливих цілительських талантів не мав. Це йому ніяк не давалося, а ось мечем і вітром володів чудово.

— Навіщо? — запитав Адам. — Я й так бачу, що вона зробила все вірно.

— Тоді, Хейлі, на тебе чекає другий етап іспиту.

Ми полетіли до лікарні. Надворі сяяло сонце, вітер лоскотав шкіру, а ми, як чотири яструби, розтинали небо. Можна було піти як звичайні люди, але за допомогою крил дістатися потрібного місця було в кілька разів швидше. Навіть машини програвали нам у цьому плані. Але літали божественні істоти не часто.

По-перше, крилатий силует у небі привертав багато уваги інших ангелів і демонів, по-друге, вони більшість часу працювали з людьми, тому й вели відповідний спосіб життя. В Неллінгтоні я ніколи не бачила нічого подібного: там божественних істот було дуже мало. Саме містечко було маленьким, та й я особливо нікуди не ходила, окрім будинку, школи, квіткового магазину місіс Мур та Яйця Боба. А ось у Деріленді кілька разів бачила в небі силует людини із крилами.