Розділ 5.3

Ми з вартовим не підходили до нього, а лише спостерігали збоку. Джон закінчив пошуки на кухні і побіг до своєї кімнати. Там він теж перебирав речі, лаявся на когось і продовжував щось шукати. Потім настала черга спальні, в якій, на нашу з Нейтаном думку, мав проживати Кларк. Джон пробіг повз нас коридором і вбіг до неї. Він почав обшукувати гору речей. Витягав з кишень одягу усі речі, сердився і відкидав їх назад. Книги та інші предмети одразу летіли у стіну. Коли в руки Джону потрапила фотографія хлопця з чоловіком і жінкою літнього віку, він схопив її і прокричав:

— Де вони, га? Де? Я знаю, що в тебе мали бути ще! — Він міцніше стиснув рамку з фотографією і потряс руками, немов хотів отримати від неї відповіді. — Годі дивитися на мене!

На мить у нього промайнуло почуття провини, але потім воно змінилося роздратуванням та люттю.

— Ти сам винен! Дістав зі своїми докорами. Якби грошей одразу дав, то був би живий. Ти сам винен! Сам! — закричав він і жбурнув рамку в коридор. Вона пролетіла повз мене і розбилася об стіну.

— Виродок! Ненавиджу тебе! Це все ти! Ти! Ти не лишив мені вибору! — Джон продовжував кричати на фотографію, потім схопив себе за голову і почав гойдатися на підлозі, шепочучи нерозбірливі слова. Коли він розгледів серед уламків рамки кілька купюр, його охопила радість. Він підбіг до них, схопив їх і вилетів із квартири, забувши зачинити двері. Коли його кроки стихли, ми з Нейтаном перезирнулися.

— Думаю, тепер все ясно, — озвучила свої думки. — Він убив Кларка заради грошей, які йому потрібні для чергової дози.

— Можемо викреслювати його зі списків, — кивнув наставник.

Про наші висновки ми повідомили іншим вартовим, коли зустрілися з ними у квартирі. Лейла пообіцяла передати своєму знайомому те, що ми дізналися про Джона. Мене втішала думка, що поліція дізнається, де шукати вбивцю. Їм залишалося лише зібрати проти нього докази.

Лейла та Адам розповіли, що їм не вдалося з'ясувати, що трапилося з людьми, яких вони перевіряли, тому вони залишилися головними претендентами на роль жертви демона.

— Подивіться на дати, — звернулася до нас вартова, коли вкотре перечитувала матеріали щодо зниклих людей. — Ось він.

Вона вказала на фото худорлявого чоловіка років 30.

— Зник саме в той день, коли на Хейлі напав її вітчим.

Слово «вітчим» різануло слух. Хенк для мене завжди був батьком і навіть більше. Він — вся моя сім'я.

— Коли ангел впливу змусив його на мене напасти, — зауважила я.

— Так, але сенс у тому, що того дня Ейдена не було поряд з тобою чи з кимось із нас. Беліал міг спеціально покликати його до себе, щоб унеможливити алібі. Пропоную зробити ставку на нього.

— Саймон Сміт, — промовив Нейтан і задумливо потер підборіддя. — У нас немає права на помилку. Ми можемо подати запит лише по одній справі. Якщо демони не мають жодного відношення до зникнення Саймона, тоді на нас чекатиме великий провал — ми злякаємо Беліала і привернемо до себе його увагу. Розбиратися із цією справою офіційно доведеться одному з нас. А виходячи з того, що в Деріленді здебільшого працює Лейла, то ризикувати своїм словом доведеться їй.

— Він найкраща кандидатура. Я готова на ризики, — заявила вартова, хоч і не повинна була це робити. Вона могла розповісти про все архам і скинути з себе відповідальність, але натомість допомагала мені.

— Я теж вважаю, що треба ризикнути, — погодився з Лейлою Адам. — Інших варіантів у нас немає, а з цим краще не затягувати.

— Лейло, ти впевнена у своєму рішенні? — уточнила у неї на всякий випадок. Мені було ніяково від того, що хтось міг постраждати через всю цю заплутану історію зі мною та Ейденом.

Її сірі очі, наповнені сталлю, дивилися прямо на мене. В них читалася рішучість.

— Я ніколи не говорю порожніх слів, — твердо промовила вона.

— Тільки є одна проблема, — втрутився Адам. — Ми всі зараз на завданні, і наш обов’язок — охороняти Хейлі та знайти тих, хто намагався її вбити. Чи не дивно, якщо Лейла під час виконання одного завдання почне займатися іншим? Не може ж вона просто так зацікавитися зникненням ніяк не пов'язаної з нами людини.

— Так, ти маєш рацію, — кивнув Нейтан.

— Може повідомимо про це вартового, якому ви довіряєте? — припустила я. — Розкажемо про ваші підозри щодо зникнення людини, і він самостійно шукатиме її, а ми спостерігатимемо за його роботою.

— Ні, ми самі маємо цим зайнятися, — заперечив Нейтан.

— Лейло, наскільки ти довіряєш своєму знайомому з поліції? — уточнила я.

— Колись ми билися пліч-о-пліч. Цей вартовий прикривав мені спину.

— У разі чого він зможе направити розслідування в потрібне нам русло?