Розділ 4.1

Про візит демониці я зрозуміла з шуму з вітальні. Вартові в ангельський подобі насторожено дивилися на неї. Я наслідувала їх прикладу й теж прийняла божественний вид. Мабуть, ми вчотирьох виглядали надто вороже, бо Кендра пирхнула:

— Гостинністю від вас так і тхне. — Вона закотила очі, а потім сіла на підвіконня, звісила ноги, уперлася руками по бокам і схилила голову. — У мене теж немає бажання бачити ваші похмурі обличчя, тож перейдемо до справи. — Вона зробила паузу і коротко уклала: — Все фігово.

Її заява викликала ще більше питань і тривоги.

— Що саме?

Демониця цокнула язиком.

— Не поспішай, люба. Перш ніж я вам розповім, мені потрібно переконатись, що мої слова не вийдуть за межі цієї кімнати. Ви не викликаєте у мене особливої довіри, — вона глянула на Нейтана, — особливо ти.

Вартовий проігнорував її останні слова.

— Що ти хочеш?

— Щоб ви поклялися нікому не розповідати, що я вам скажу.

Кендра обвела всіх пильним поглядом.

— Ви ж благородні ангели. Ваше слово — закон, чи не так? — У її голосі прослизнув сарказм. — Це ми, нижчі істоти, не дотримуємося слова, а ви ж не такі? Ви ж вищі за це?

— Припини вишкірятись, — попередила Лейла. Її жорсткий і прямий погляд пропалював демоницю наскрізь. — Якщо зібралася нам допомагати, то роби це, а не марнуй час на порожні балачки. Хочеш клятви? Добре, тоді обговоримо її умови.

Темні, як ніч, очі демониці невдоволено дивилися на неї.

— Все дуже просто. Пообіцяйте, що нікому не розповісте про те, що я вам зараз скажу, без мого дозволу. Тобто, якщо захочете про це потріпатись, то вам спершу доведеться отримати моє схвалення. А також дайте слово, що співпрацюватимете зі мною на рівних правах у всьому щодо порятунку Ейдена.

«Порятунок», — відмітила я. Це означало, що в нього справді були проблеми і він потребував допомоги. Мої побоювання підтвердились. Це було ще одним приводом прийняти умови демониці.

— Добре, — кивнув Нейтан, після кількох секунд роздумів. — Тільки якщо замовчування твоєї інформації не буде нікому шкодити і не порушить Небесний закон.

Я подумки зазначила, що цей пункт звучить майже за кожної угоди: моєї з Ейденом і з Нейтаном, Адама з Разіелем.

— Так не піде, — запротестувала Кендра. — Пропоную змінити формулювання на «поки не з'явиться безпосередня загроза чийомусь невинному життю». Це мій максимум. Або так, або я відмовляюся співпрацювати з вами. Ви зможете вмовити мене говорити тільки на Небесному суді, але вам це теж не потрібно, правда?

Вартові переглянулися між собою. Вони сумнівалися, зважували всі ризики та не поспішали приймати умови демониці. У їхніх головах активно крутилися шестерні.

Кендра готова була розповісти нам щось важливе, але ціною цього було наше мовчання і співробітництво. У будь-якому випадку ми хоч щось дізнаємося. Краще щось, аніж нічого.

— А який у тебе зиск з цього? — запитав Адам. — Чому ти хочеш допомогти нам його знайти?

— У мене перед ним борг. Мені треба врятувати його бісову дупу.

— Значить, у нього справді проблеми, — зауважив Нейтан.

Демониця перевела на нього погляд і знизала плечима.

— Може так, а може й ні. Що там щодо клятви? Ви вже вирішили?

— Це має бути якась особлива клятва? Чи тільки словесна? — уточнила я.

Після історії клятви крові Ейдена я ставилася до них дуже обережно. Наскільки зрозуміла, всі вони ґрунтувалися лише на чесному слові того, хто її приносить, і це не має божественної сили. Її могли порушити і нічого за це не отримати, окрім удару по репутації. Винятком була клятва крові Правителю Пекла.

Схоже, Кендра робила розрахунок на те, що ангели цінують своє слово і дотримуються його. Або в неї були приховані мотиви.

— Словесна, — відповіла демониця. — На відміну від Ейдена, я не люблю влаштовувати пусте шоу. І ще назвіть імена цих новачків.

Вона вказала на Адама і Лейлу.

— Я згодна, — рішуче заявила я і поглянула на вартових.

— Я теж, — кивнув Нейтан.

Адам з Лейлою переглянулись, а потім синхронно кивнули. Кожен із нас по черзі представився і приніс клятву. Після чого Нейтан зажадав, щоб Кендра поклялась бути чесною з нами, не зраджувати і не підставляти, поки ми разом співпрацюватимемо.

— Ви ж вважаєте всіх демонів брехунами, тоді навіщо мені обіцяти вам щось? — скептично запитала вона.

— Клятва є клятвою, — відповів Нейтан. — Якщо зрадиш нас, то вкотре доведеш, що слово демона нічого не варте.

Демониця піддалася вперед. В її очах з'явилися недобрі вогники.

— Якщо я дотримаюсь слова, ти визнаєш, що був не правий. Скажеш, що помилявся і не всі демони однакові. Є й ті, хто дорожить своїм словом та честю.

— Головне, дотримайся його, — зіщулившись, відповів Нейтан і додав: — Тоді я це визнаю.

Вони невідривно дивилися один на одного. В їхніх очах читалася взаємна зневага, впертість та злість. Ці двоє були схожі на кішку з собакою, які будь-якої миті були готові перегризти один одному горлянки.