Розділ 3.2

Кроки припинилися.

— Допомогти? Йому? — зі скепсисом запитала незнайомка.

Я опустила меч, зайшла до квартири і стала біля Нейтана. Краєм ока помітила незадоволений погляд наставника, яким він нагородив мене. Вартовий явно не хотів, щоб я входила із-за його спини. Але інтуїція підказувала мені, що зараз не час для схованок.

— Так, йому, — підтвердила я, випроставши спину, і подивилася в очі дівчині.

Дреди з шоколадним волоссям, смаглява, засмагла шкіра, чіпкий, непривітний погляд, невдоволений вигин брів, стиснуті пухкі губи, наморщений лоб — весь її вираз обличчя кричав про зухвалість, дратівливість і неприязнь до всього. Її одяг відповідав зовнішності: чорний мереживний топ, шкіряні штани, срібні ланцюги.

— Боюся, ти йому не допоможеш, — пирхнула вона.

— Ти знаєш, що з ним? — Я вчепилася в її слова.

— Чому ти хочеш допомогти йому? Ще одна його боржниця? — дівчина поставила зустрічне запитання.

— Покажи свій істинний вигляд, скажи своє ім'я і як знайшла нас, — вкотре наказав вартовий.

Незнайомка звела очі догори, в яких читалося «як ви мені набридли».

— Серед демонів стали повзти чутки, що вартові шукають Ейдена. У місті мені підказали, де бачили незнайомих, але дуже допитливих захисників Небесного закого. А далі було не складно вистежити вас. Тепер решта пунктів.

Її руки почорніли, а зі спини виросли два величезні крила. Вони були вкриті чорним пір'ям. Їхній блиск приковував до себе погляд. Так і хотілося доторкнутися до них, щоб перевірити, чи насправді вони такі шовковисті та м'які, як здаються. Крила — показник сили. Це означало, що перед нами була непроста демониця.

— Надивились? — роздратовано спитала вона, схрестивши руки на грудях. В її очах палало полум'я. — Досить цього цирку.

Вона повернула колишній вигляд і сіла в крісло.

— Ти не сказала ім'я, — зауважив Нейтан.

— Але я показала себе, — заперечила демониця, змірявши його важким поглядом. — Ім’я — це занадто інтимно, не знаходиш?

Між ними почалася негласна битва. Вони не зводили очей і, здавалося, подумки намагалися знищити одне одного. Розуміючи, що напруга між цими двома продовжує зростати, я вирішила втрутитися.

— Я розповім, чому хочу допомогти Ейдену, але тоді ти назвеш своє ім'я.

Незнайомка відірвала погляд від вартового і перевела його на мене.

— Хоч ти кмітливіша за цього віслюка. Гаразд, давай швидше. Я і так витратила чимало часу на вас. І врахуй, брехню я відчуваю чудово.

Я швидко прикинула, що їй можна сказати, не розповідаючи про наш з демоном зв'язок і ритуал. Нічого підходящого не знайшла, крім одного моменту, про який я замовчала перед вартовими.

— Ми з Ейденом уклали клятву крові, — зізналася демониці. — Ми поклялися не брехати один одному і не завдавати шкоди, поки наш договір не загрожуватиме чужим життям.

На Нейтана в цей момент намагалась не дивитися, хоч шкірою відчувала його сердитий погляд.

— У нас з ним була спільна справа, але він раптово зник. Він не міг добровільно так вчинити. На це мала бути вагома причина. Мені треба його знайти. Ми ще не закінчили нашу спільну справу.

Обличчя демониці нічого не виражало. Вона лише уточнила:

— Клятва крові значить? — Її брова запитально зігнулася.

Я кивнула, після чого вона розсміявся. Її сміх звучав неприродньо голосно у тихих стінах квартири. Я напружилася: не знала, що це може означати. Незнайомка все ніяк не могла заспокоїтися. Нейтан теж дивився на мене дивно, ніби я вимовила якусь дурість.

— Що? — Запідозрила щось недобре. — Із клятвою крові щось не так?

Вартовий похитав головою, а його очі казали: «За що це мені?». Демониця ще голосніше засміялася. Я насупилась і почекала, поки вона нарешті заспокоїтися.

— Що в цьому такого кумедного? — вибагливо запитала у неї. Мені не подобалося, що мене тримають у незнанні.

— Впізнаю цього бісового дияволятка, — тихо промовила вона, хитаючи головою, наче щось згадуючи. — От же засранець. Але тепер зрозуміло.

— Що це означає?

— Що тебе обдурили, як наївну дитину, — відповів Нейтан. — Клятви крові у твоїй інтерпретації не існує. Занепалі приносять її тільки Правителю Пекла після того, як каються у своїх гріхах, і він визволяє їх з пекельного вогню.

Демон збрехав мені. Клятва виявилася фальшою. І не було жодного покарання у вигляді «власного Пекла». Це усвідомлення віддалося неприємною гіркотою. Я хотіла йому вірити, а він знову збрехав. Це означало, що всі пункти клятви не діяли. Все трималось тільки на його слові. Він міг брехати мені і будувати плани за моєю спиною, а наївна я й надалі вірила б йому.

Серце покрив неприємний осад розчарування.

— Ейден любить театрально давати псевдо клятви крові. Дияволятку подобається шоу, хоч здебільшого він тримається в тіні. Але можу запевнити тебе, що він не порушує їх. Це його принцип. Єдине, в що він дійсно вірить. Якщо він в чомусь присягнув тобі на клятві крові, то дійсно виконає це.