Розділ 3.1

Клинок пронісся за кілька сантиметрів від мого обличчя. В останній момент я встигла ухилитися. У мене летіла наступна зброя. З неймовірною швидкістю відбила її мечем і взлетіла вгору, щоби оцінити обстановку. Мій противник встиг зникнути з поля зору. Я озирнулася, але нікого не помітила. В цей момент почула, як щось позаду мене розсікло повітря. Обертатися не було часу, залишалося лише вивернутися. Змахнула крилами, намагаючись вибратись з лінії вогню, але не встигла. Клинок устромився мені між лопаток.

Я впала на дах і стиснула зуби від спалаху болю.

— Вважай, що ти труп, — пролунало за спиною разом із лясканням крил. Мій суперник приземлилася позаду мене.

Я не збиралася так легко йому здатися. Спритним рухом завела руки за спину, витягла кинджал, обернулася і жбурнула в супротивника. Нейтан відбив його долонею, як докучливу муху.

— Не веди бій у повітрі, поки не навчишся швидко маневрувати, — порекомендував він. — Але прогрес є. Ти стала швидше відбивати атаки та навчилася користуватися слухом.

Я встала та провела рукою по спині. Невеличка подряпина там уже почала затягуватися і свербіти. Навчальний меч був зроблений із заліза, тому був цілком безпечним для божественної істоти. Якби його кинула людина, він би навіть не пошкодив мені шкіру. Але його кинув вартовий, тому удар вийшов набагато сильнішим і злегка подряпав мене. 

— Поки все, — повідомив наставник. — За годину прийде Лейла. З нею відпрацюєш маневри у повітрі.

Він попрямував до виходу з даху, на ходу приймаючи людську подобу. Я теж перетворилася на людину і пішла за ним. Ми спустилися сходами на наш поверх. Нейтан відчинив двері і увійшов усередину. Перш ніж я зробила ще один крок, він одним грубим рухом виштовхнув мене з квартири, перевтілився в свою справжню подобу і став біля дверей, перегородивши вхід. Його енергія заповнила все довкола — суха земля та теплий вітер.

— Невже я така страшна? — з темряви долинув саркастичний жіночий голос.

Почувши його, я миттєво прийняла ангельський вигляд і напружила всі органи чуттів. У вітальні билося чиєсь серце. Демонічну ауру я не відчувала, але божественні істоти могли її приховувати за потреби. Це могла бути людина, але навряд чи хтось із них вламуватиметься в чужу квартиру, чекатиме коли повернуться її мешканці і навіть не злякається, коли в них виросли крила. У будь-якому разі це була непроста особа.

Міцніше стиснула руків’я тренувального меча. Він не міг убити демона, але його наявність надавала впевненості.

— Хто ти? Для чого прийшла? — вимогливо запитав Нейтан.

— Опусти крильця, вартовий. Я прийшла не для того, щоб надерти тобі зад, — роздратовано промовила дівчина. — Чула, що ви шукайте одного демона.

«Ейден».

Всередині мене спалахнула надія. Мені захотілося рушити вперед, щоб побачити, з ким ми говоримо, і детально розпитати. Але це бажання було імпульсивним та нерозумним. Після підпалу та інших замахів на моє життя я не здивувалася б, якщо нас зараз теж чекала б пастка, тому продовжила стояти за вартовим.

— Що тобі про нього відомо? — запитала я. — Ти знаєш, де він?

— Спочатку ви відповісте на мої питання. Потім, якщо я буду вважати за потрібне, відповім на ваші, — заявила незнайомка. — І зайдіть нарешті всередину. Бісите, коли в проході стоїте.

Нейтан повільно увійшов всередину і увімкнув світло. Я лишилася на місці.

— Спершу ти скажеш, хто така і як нас знайшла, — непохитним голосом відповів Нейтан. — А потім я подумаю, чи варто говорити з тобою.

Міцна спина з білими крилами робила його схожим на могутнього, величного ангела війни.

— Спочатку ви скажіть, навіщо шукайте його, — уперто заперечила незнайомка.

Розмова заходила в глухий кут.

— Ти прийшла до нас сама. Значить, тобі щось потрібне, — зробив висновок вартовий. — Думаю, ти вже зрозуміла, хто я. Дай відповідь на моє запитання, інакше ми зустрінемося наступного разу в більш формальній обстановці.

— Бажаю тобі успіхів у моїх пошуках, — фиркнувши, відповіла дівчина. Я почула її кроки. Вона підійшла до вікна.

«Якщо вона піде, доведеться її шукати по всьому світу».

Можна було її наздогнати і схопити, але кидатися в гонитву Нейтан не став би. Мій захист був важливішим, а залишити мене саму він не міг. Полетіти з ним я теж не могла, оскільки була повільнішою і не досвідченою. Знайти незнайомку ми могли тільки по аурі, яку не відчували, імені, яке не знали, істинному вигляду, який вона приховувала. Хоч я її не бачила, але підозрювала, що та зараз виглядає як людина. А в тому, що це демониця, я практично не сумнівалася.

— Стій! — вигукнула я, розуміючи, що треба щось робити. — Ми шукаємо Ейдена. Це в його інтересах. Я знаю, що в нього щось сталося. Хочу допомогти йому.

_____________________

Нагадую, що ви завжди можете підтримати книгу сердечком 🧡