Розділ 2.4

Я плюхнулась спиною на ліжко і заплющила очі. У мене з'явилося кілька хвилин вільного часу. Все, що мені хотілося — залишитися наодинці зі своїми думками. Така розкіш на мене чекала не часто.

Після того, як я відкрила ангельську силу, мій звичний спосіб життя кардинально змінився. Як виявилося, божественним істотам достатньо було спати кілька годин на тиждень. Також вони практично не втомлювалися, а їхній організм, навіть у людській подобі, був дуже витривалим. Їжа для них була не обов'язковою, а в божественному вигляді навіть повітря не потребували. Тому мої тренування були не по 2-5 годин, як у нормальних людей, а по 18-20. І перерви були лише тому, що вартові змінювалися між собою. Спочатку один цілий день навчав мене та охороняв, потім другий, третій, і так по черзі. Хоч моїм наставником офіційно залишався Нейтан, але я вважав своїми вчителями всіх трьох.

Адам навчав мене зцілювати та відчувати емоції людей. Лейла — підкоряти вітер та літати. Нейтан — змінювати людську подобу, вміти оборонятися та переміщатися у просторі. Кожен був майстром у своїй справі. Завдяки їхнім навичкам, цілодобовим тренуванням та моїм старанням за пару тижнів я практично повноцінно опанувала всі потрібні мені вміння. Справа залишалася лише за малим.

Перерви між тренуваннями тривали недовго, близько години чи двох, якщо пощастить. Вартові розуміли, що, якщо я буду вчитися без зупинок, то з часом просто збожеволію.

За вікном почало світати. Думки повернулися до головного питання, яке я ставила собі щодня:

«Що буде далі?»

Я втратила сім'ю, друзів, будинок, школу, звичайне життя та половину душі. Тренування, пошуки демона відволікали мене від гнітючих думок, але вони лише тимчасово відходили на задній план. Я навчалася всьому, що повинен уміти хранитель. У майбутньому мене чекала зустріч з архами, щоб вони офіційно благословили мене на службу, а після цього я все життя маю виконувати свою місію.

Мені хотілось допомагати людям, але перспектива жити без сім'ї, друзів, близьких зв'язків із людьми, з одними лише законами та обмеженнями зовсім не тішила. Хіба це можна було б назвати життям? Ні, не так я планувала провести своє майбутнє. Мені було не потрібне вічне життя, суперсили та інше. Все, що я хотіла, — зістаритись поряд з близькими людьми.

Поки мені загрожувала небезпека, мрії про людське життя можна було відкинути в найвіддаленіший куток. Я не могла повернутися до Хенка, Рене, Тіни. Поруч зі мною їм було ризиковано знаходитись. Мені треба було повністю опанувати свої сили, знайти Ейдена й демонів, які намагалися мене вбити, і в кінці відшукати спосіб повернути назад частини душ. А далі залишалось лише діяти за ситуацією.

«Якщо мене ніхто не намагатиметься вбити і не відправить в пекельний вогонь, я попрошу архів дозволити мені зрідка бачитися з Рене і Хенком».

Перевернулась на живіт і вкотре замислилася над тим, що сталося з Ейденом.

«Де він? Що з ним?»

Того дня, коли демон пішов, мене накрило дивне відчуття порожнечі. Разом із ним пішла і частина мене. До нашої зустрічі мені теж її не вистачало, але тоді я не знала чого саме. Тепер відчула її присутність повною мірою і втрата стала набагато відчутнішою. Після пробудження ангельської сили я стала краще відчувати наш з Ейденом зв'язок. Водночас мене постійно супроводжувало печіння в грудях. Слабке, але відчутне. Шосте чуття підказувало мені, що він у біді. Тому я не вірила, що демон навмисно ховався від вартових і готував новий напад на мене.

У голові спалахнули спогади про нашу останню зустріч. Про палаючі очі, повні бажання, про грубі руки, що обережно торкались мене, про вимогливі губи і запаморочливі поцілунки.

Я занурила голову під подушку.

Від однієї думки про ту ніч жар приливав до обличчя. Я багато думала над тим, що нами тоді керувало: тяжіння душ або природне бажання, яке виникає між хлопцем і дівчиною. Те, що було тієї ночі, швидко припинилось, тому я не змогла остаточно розібратися у своїх почуттях. Але одне знала напевно — мені хотілося знову побачити його, обійняти, скуйовдити волосся, послухати незвичайні судження про життя, посміятися з того, як він приносить мені шоколадне молоко, а потім вдає, що нічого не робив. Або хоча б тільки знати, що з ним все гаразд. Тоді я була б спокійною за нього.