Розділ 1.4

Цієї ночі вітер здавався теплішим і лагіднішим, ніж зазвичай. Хоч я летіла не плавно і не граціозно, як Адам, але політ здавався менш страшним.

Під нами було ціле місто. Велике, галасливе, яскраве. Вночі вогні Деріленда зачаровували своїм сяйвом. Це не тихий Неллінгон. Тут вирувало життя. Ми летіли високо. Мені здавалося, що біля моїх ніг увесь світ.

Після пожежі ми з Нейтаном непомітно пробралися до місцевого готелю у моєму рідному містечку. Я не знала, як повернути людську подобу або стати невидимою. У номері мій наставник — їм вартовий офіційно залишався, доки я повністю не навчилась користуватись силою і не отримала благословення архангелів — навчив мене приймати образ людини. Ми на якийсь час залишилися там. Лейла з Нейтаном перенесли туди Адама та Ліама. Там вони відновлювалися кілька днів. Після пробудження сили мене накрила втома. Нейтан сказав, що це нормальна реакція і мені потрібен сон, щоб організм повністю прийняв зміни. Мені снилися уривки спогадів, які були заховані в далеких куточках свідомості. Вони хаотично змінювали одне одного.

Жіночий ніжний голос, колискова, обрізки фраз, крик.

Темрява.

Картинки припинилися. Їх змінив один яскравий і чіткий спогад. Я бігла вулицею Деріленда на невідомий поклик, потім натрапила на двох хлопців. Один із них хотів убити іншого. Я намагалася його відмовити, але мені завадив невідомий хлопець. Мене тягло до нього, але кожна клітина тіла боялася його. Він напав на мене, і ми опинилися віч-на-віч.

То був Ейден.

Його очі палали, а обличчя скривила розгнівана гримаса. Жодна куля не могла йому завадити. Я відчувала його силу, зверхність, ненависть і вже була готова прощатися з життям. Він відволікся. Це дало мені змогу побігти до головної дороги, а далі кінець.

Коли прокинулася, чітко усвідомила, що наша перша зустріч з Ейденом відбулась в Деріленді. Я відчула частину своєї втраченої душі і побігла до неї. Але там сталося ще щось. Те, чого ніяк не могла згадати. Ці фрагменти пам'яті були заблоковані для мене. Але з того часу чітко знала, що пошуки Ейдена потрібно починати з Деріленда. Вартові після моєї розповіді про сон погодились зі мною. Після того, як Адам із Ліамом повністю відновили сили, а я навчилася ховатися від людей, ми поїхали туди.

Маневр крилами, скидання швидкості, кілька помахів та обережне приземлення — це мені не раз повторювали вартові, але з польотами в мене якось не склалося. Я грубо приземлилася: інерція несла мене вперед, а ноги гальмували. В останній момент мені ледве вдалось утримати рівновагу і вберегти ніс від зіткнення з дахом.

— На цей раз ти не впала. Прогрес, — підмітив Адам, після того як приземлився поряд. У нього це не викликало жодних труднощів.

— Так, є трохи.

Раніше наприкінці я постійно падала, а на цей раз все обійшлося легкою втратою рівноваги.

Адам завжди помічав мої успіхи в освоєнні ангельської сили та в управлінні новим тілом. За це я була йому вдячна. І сама намагалася частіше нагадувати собі, що моє навчання відбувається цілком успішно. Звичайно, відразу б все не вийшло опанувати, і це цілком нормально.

Ми крокували по даху багатоповерхової будівлі, спустилися пожежними сходами і ввійшли всередину. На останньому поверсі знаходились дві квартири. Одна з них була порожньою: її мешканці тимчасово переїхали до іншого міста. Другу ми з Нейтаном, Адамом і Лейлою перетворили на щось на кшталт штабу. А ще вона стала моїм тимчасовим дімом.

Ліама з нами не було. Як повідомив Нейтан, того нещодавно прийняли до лав вартових і це було поспішне рішення. Після кількох провалів його вважали недостатньо підготовленим та відправили на додаткові заняття. Впорається — залишиться вартовим, ні — знову стане хранителем. Такі умови.

Ми ввійшли до квартири. Вона була просторою та з речами першої необхідності. Дві кімнати, кухня, вітальня, туалет, душ. Все, що потрібно для життя. Щоправда, вона більшість час була порожня. Я тренувалася здебільшого на даху. Насамперед мене навчили ставати невидимою для людей, тому я могла не боятися, що мене може хтось побачити.

— Де ви були? — не встигли ми з Адамом переступити поріг, як Нейтан пристав до нас із допитом.