Розділ 1.2

На ньому були сонцезахисні окуляри. Враховуючи той факт, що денного світла у приміщення практично не було, вони виглядали зовсім недоречно. Він спостерігав за тим, що відбувається в червоному залі через те саме чорне скло. З цієї кімнати воно чудово показувало, що діється з іншого боку.

Демона оточували кілька охоронців. Люди з темно-сірими душами в центрі грудей. Вони, як статуї, стояли позаду крісла і з обох боків від входу.

— Хто ви? — сухо спитав демон, навіть не повертаючи голову в наш бік.

Адам не відповів. Натомість він випустив свою енергію, яка миттю заповнила кімнату. Якби не тренування, зараз мені було б складно винести тиск ангельської сили. Тепер я відчула присмак солоної води та легке поколювання на шкірі.

Пальці демони здригнулися, але він продовжував зберігати незворушний вигляд. Разіель неквапливо розстебнув піджак, під яким ховалася сорочка з каченятами. З його пафосними манерами і діловим одягом вони виглядали ще більш абсурдно, ніж окуляри.

— І навіщо ж до мене завітали такі гості? — без особливого інтересу промовив він, видихаючи дим. — Захотілось подивитися на місцеві пам'ятки культури?

— Мені потрібна інформація про одну особу.

— А що натомість? — Він допитливо схилив голову і знову затягнувся.

— Спокійне життя.

— Мало, — простяг той, роздумуючи.

— Забери зайві вуха. — Адам виразно глянув на охоронців. — Ти знаєш, що ми просто так не приходимо. Поки що це не офіційний візит, але все може швидко змінитися.

Вартовий залишався спокійним, як водна гладь, але саме це вселяло в оточуючих страх. Складалося враження неприродності такої поведінки. Наче його незворушний вигляд ураз обернеться чимось жахливим, а за тихим океаном настане шторм.

Демон махнув рукою. Охоронці мовчки вийшли у коридор.

— Задоволений? — Він уперся ліктями в коліна. Я відчула його уважний погляд з-під окулярів. — Говоріть прямо, що вам потрібно. Мені дорогий мій час.

Його голос посерйознішав.

— Ти даєш нам інформацію про одного демона, і ми спокійно розходимось.

— А у разі моєї відмови? Небесний закон не включає підпорядкування демонів вартовим.

— Ти правий, — кивнув Адам. — А ще він забороняє навмисно схиляти людей до поганих вчинків, щоб забрати частину їхньої життєвої енергії. Архи та вартові завжди з особливим інтересом ставилися до таких речей. Упевнений, вони захочуть навідатися до цього місця, якщо хтось підкаже їм, який чудовий тут сервіс.

Адам умів тиснути на співрозмовників та підбирати правильні слова. Спершу я вважала його тихим, спокійним, не говірким, але за час, який ми провели разом, він відкрився для мене зовсім з іншого боку. Вартовий умів приміряти образ холоднокровної, жорстокої, нещадної, впевненої в собі божественної істоти, яка легко могла тиснути на слабкі місця опонентів. На щастя, за цією його темною стороною мені доводилося спостерігати зі сторони. До мене він завжди ставився тепло та шанобливо, за що я його й цінувала.

У демона на шиї проступили жовна, але він швидко взяв себе в руки і вдягнув маску спокою. Відкинувся на спинку і повільно видихнув дим, наче знущаючись з нас.

— Я нічого незаконного не робив. Мені нема чого приховувати, — легко відповів він.

— Тоді побачимось завтра. — Мій супутник розвернувся і пішов до дверей. — У тебе буде незабутній день у компанії вартових, ангелів впливу та архів.

Коли його рука торкнулася ручки, Разієль ненароком запитав:

— Що за демон?

Це питання означало, що вів готовий нас вислухати. Божественна істота в сорочці з каченятами погодилася з нами співпрацювати.

Адам зупинився і кивнув мені, дозволяючи розпочати розмову. Оскільки я була зовсім недосвідчена у спілкуванні з демонами, ми домовилися, що я говоритиму лише за командою вартового.

— Ейден, — у повислій тиші пролунав мій голос. Таке ім’я можно було часто зустріти серед людей, але не божественних істот.

Як мені встиг розповісти Нейтан, імена служителів Творця мали особливе значення — вони ніколи не повторювалися серед них. У демонів навіть вважалися чимось потаємним, оскільки ті надавали перевагу таємності. Хоча такої думки були не всі: хтось бажав слави і не турбувався про зайву впізнаваність. Ейден був одним із тих, хто не розкривав свого справжнього імені. Мені він повідомив його, перш ніж хотів убити. Тоді він не розраховував, що передумає це робити, тож проговорився. Я не хотіла розкривати справжнє ім'я Ейдена без його дозволу, але це було необхідним для його пошуків. Тільки воно було єдиною зачіпкою, яка могла привести нас до нього.

— Ейден? — у голосі демона почулася зацікавленість. — То він реально існує?

Ми з Адамом переглянулись. Обидва зрозуміли, що потрапили в потрібне місце. Все-таки міс Дороті в черговий раз мала рацію. До цього всі, у кого ми питали про нього, говорили, що ніколи не чули про демона з таким ім'ям.

— Тут ти відповідаєш на запитання, — нагадав йому вартовий.

— Що ти знаєш про нього? — запитала я.

Демон не поспішав відповідати. Він роздумував.

— Останнє десятиліття у вищих колах подейкували, що Правитель Пекла має праву руку, яка зсередини стежить за демонами і доповідає йому. Ніхто не знав точно, як він виглядає чи як його звуть. Його прозвали катом, оскільки він прирікав демонів на муки в пекельному вогні чи смерть. Існували різні версії його імені: Адрум, Бастіандр, Клеорт, Ейден. Але то були лише чутки. Легенда про ката, яку обговорювали у своєму колі наближені до Правителя Пекла демони. Ніхто не знає, чи існує він насправді.