Розділ 13. Важливі розмови

Мої війська стали табором під Вейміром, а мені самому лишилося тільки навідатися до короля Бертольда, щоб обговорити подальші дії. Я, разом зі своїм вірним лицарем Вінсентом, дістався королівського замку досить швидко. Давно тут не був, але навіть так не побачив значних змін. Лише жіночої прислуги в замку стало більше, в основному молодої.

— Герцогу Анріху, вітаю Вас, — промовила служанка та поклонилася. — Король очікує на Вас у тронному залі.

— А де зараз Крістгард? — запитав я в неї йдучи слідом.

— Герцог Крістгард зараз зі своєю донькою, герцогу Анріху. Вона нещодавно прибула до королівського замку.

Значить, Агнет зараз тут? З того самого вечора, коли вона намалювала мене, я жодного разу не бачився з нею та навіть не писав листів. Насправді причина була лише одна — боявся того, що вона побачить мій секрет так само, як побачила мою сестру. Тоді вона намалювала її поруч зі мною, і це було настільки неочікувано, що змусило мене запанікувати.

Увійшовши до тронної зали, я оглянувся. Здавалося, що все лояльне Бертольду дворянство зібралося тут, і погляди їхні одразу ж перевелися на мене. У деяких із них була зацікавленість, в інших — огида, а траплялася і хтивість. Та всіх їх об’єднувало те, що нічиї погляди не витримували мого у відповідь, одразу опускаючись донизу. Усе ж вони знали, що я герцог Глумфортський, менший брат короля Лендервінду, і влади та впливу в мене більше, ніж у багатьох із них.

Вони розступалися переді мною, пропускаючи до двох тронів, де був Бертольд та його королева Ольга. Підійшовши до них, я прихилив коліно та схилив голову, показавши фальшиву посмішку.

— Мій королю, герцог Глумфортський прибув за Вашим наказом, — промовив я.

Я його брат, але і він мій король, і подібна процедура має показувати мою повагу до обраного Богом. Такі вже звичаї та правила в монархії. Вище волі короля лише воля Бога: в останнього я в немилості.

— Анріху, вітаю в моєму замку, — промовив Бертольд, хлопнувши в долоні наче від радості. — Мені вже доповіли, що ти прибув із добрим військом та з перемогою над герцогом Вартійським із Каплії. Кажуть, ти бився наче лев, любий брате.

— Перебільшують, просто ворог виявився слабаком, — відповів я, поглянувши трішки лівіше від трону, звідки йшло дивне відчуття, наче чийсь погляд.

Там стояла моя матір, що не приховувала емоцій.

— Добре, брате, підведися, — дав наказ Бертольд, і я одразу ж виконав його. — Я вже закінчив розмову зі своїми підданими, а тепер нам необхідно обговорити справи в вужчому колі.

Не знаю, що тут обговорював із такою кількістю людей Бертольд, але після цього я приєднався до його наради в невеликій кімнаті. На нас там уже чекало декілька герцогів та Крістгард, що одразу ж взявся розповідати все, що дізнався від розвідки, і виклав свій план. Для мене стало несподіванкою те, що Хельга із Червоного Серця теж приєдналася до повстанців та вела за собою частину війська Бергенського королівства. Те військо було невеликим і, за словами Крістгарда, мало розміри як у мого.

— Брате, дозволь мені зайнятися нею, — не стримавшись, промовив я до Бертольда. — Я маю помститися їй за батька.

— Ми думали залишити на тебе зрадника герцога Вудрічського, Анріху, — промовив Крістгард, що явно не радів можливості того, що плани доведеться змінювати.

— Ти не розумієш, Крістгарде, це справа помсти! — я наче втратив над собою контроль у цей момент, піднявши голос.

— Досить! — вигукнув Бертольд та стукнув кулаком по столу. — Крістгарде, якщо мій брат горить бажанням битися з Хельгою та її синами, то нехай так і буде. Я даю на це свій дозвіл.

— Так, королю, — змирився Крістгард.

— Дякую, брате, — подякував я.

— Подяки буде замало, Анріху, адже честь перемогти вбивцю нашого батька я планував для себе, тому ти маєш відплатити мені її головою. Якщо не зможеш зробити цього, то позбудешся титулу.

В інших двох герцогів та Крістгарда були здивовані погляди через слова Бертольда, але я був готовий на все заради помсти. Поле бою — це єдине місце, де я маю сенс жити, а особливо коли проти мене буде кровний ворог, чиєї смерті я бажаю понад усе.

— Як накажете, Ваша Величність, — промовив я та поклонився.

— Добре, тоді я поведу королівські та твої, Крістгарде, війська проти Курта, — задумавшись, промовив Бертольд, після чого перевів погляд на двох герцогів, що весь час мовчки очікували наказів. — А ви двоє займетеся Вудрічським герцогом. Військо в нього не мале, але вас двох вистачить.

Як би сильно корона не змінила Бертольда, а командувати армією він досі умів. За його словами, ми не будемо чекати, поки ворог зійдеться біля столиці. Хельга, Курт та Вудрічський герцог перебувають далеко один від одного, і їхні війська, підступаючи до Вейміру, будуть розділені. Саме тому ми маємо завдати їм зустрічного удару, поки вони будуть у поході та не з’єднаються. Бертольд каже, що вони цього не будуть очікувати. Що ж, не маю кращих ідей, а тому доведеться довіритися його вказівкам.

— На цьому все, — промовив Крістгард та чомусь поглянув на мене. — Виступати будемо завтра, а тому в тебе, Анріху, ще є час навідатися до моєї доньки. Здається, вона хоче з тобою зустрітися.