Розділ 2. Полювання в осінньому лісі

Для бідняків полювання завжди було чимось важливим для виживання, а для багатих — розвагою. Втім, саме першим у більшості місць полювати було заборонено. Це правило діяло й на наших землях, що мали значні розміри. Можна навіть сказати, що в нас був свій власний ліс із річками та озерами.

Навіть до того, як батько став герцогом, наші землі були причиною для заздрощів інших знатних сімей. Для нашої родини полювання слугувало більше можливістю обговорити важливі питання, ніж способом зігнати нудьгу. Саме сьогодні я очікував від батька правди про його плани для мене та моїх братів.

З того моменту, як я підслухав батька та графа Крістгарда, я не подавав і знаку, що знаю про все. І ось тепер я, Бертольд, Курт та батько їдемо верхи серед дерев із луками. Про те, що саме для нашої родини значить полювання, знали всі, а тому без запитань очікували, коли батько почне говорити. Насправді у погляді Бертольда було видно, що він здогадувався, про що саме може бути розмова, а от Курт, як і завжди, показував більше байдужості.

— Бертольде, навчиш мене битися мечем? — запитав я у свого найстаршого брата, що був кращим мечником з усіх, кого я тільки знав.

— Анріху, у мене не буде для цього достатньо часу, — похитавши головою, промовив він. — Але чомусь я тебе все ж можу навчити до того, як поїду. Усе інше нехай на себе візьме Курт.

— Так, я допоможу тобі, Анріху, — відповів Курт, не відриваючи погляду від тятиви лука та постійно її натягуючи та відпускаючи. Схоже, що йому сподобалось її дзинчання. — Але не думай, що я буду тобі піддаватися.

— Мені не потрібні потурання та піддавки, — трішки сердито промовив я. — Тепер у мене є справжня зброя, і я хочу опанувати її так само добре, як і Бертольд чи батько.

— Неправильно, Анріху, — втрутився в розмову батько, чий кінь був попереду та вказував усім іншим шлях. — Ти повинен старатися стати не таким же вправним, як ми, а маєш перевершити нас.

Перевершити їх із таким тілом? Маю визнати, що, не дивлячись на мої попередні слова, насправді я навіть не сподіваюся зрівнятись із ними, не те що перевершити. Втім, такі батькові слова є важливою настановою, а тому я кивнув у відповідь йому. Та ніхто цього мого жесту так і не побачив, бо зовсім скоро дорогу нам перебігла лисиця, і ми всі погнали коней за нею.

Усі наші коні були однаково швидкі, але мій ніс меншу вагу, а тому найближче до втікаючої здобичі був саме я. Та рудий звір не був настільки простим, щоб дати себе підстрелити настільки швидко. Її хвіст мелькав поміж кущів та дерев у мене перед носом. Але як тільки я прицілювався, ціль одразу ж зникала за пожовклим листям.

Поміж мене одна за одною проносились стріли, просікаючи кожен кущ, у який забігала лисиця. Судячи з веселих криків позаду, Курт був із тих, кому важливий сам процес, а не результат. Та все ж жодна зі стріл так і не влучила в ціль. З часом нам довелося зупинити коней.

— Ну й хащі, — промовив спокійно Бертольд.

Перед нами була, мабуть, найстаріша частина лісу, по якій коням буде складно навіть пройти, не кажучи вже про галоп. Сьогодні в цієї лисиці був поганий день, але закінчиться він добре.

— Треба наказати садівникові, нехай займеться цим, — жартома промовив Курт та пустив стрілу в одне із дерев, де та глибоко увійшла в кору. — То, батьку, про що буде розмова?

— Га? З чого ви взяли, що має бути якась розмова? — здивувався він.

— Ми твої сини, — відповів я на його запитання.

— Ха-ха-ха, і справді. Припускаю, настає той момент, коли мої діти розуміють мене краще, ніж я сам, — весело промовив батько, але вже за мить його обличчя стало серйозним, а погляд упевненим. — Я буду збирати військо, щоб отримати корону.

— Що? — від здивування Курт ледь втримав у руках лук та стрілу. — Коли?

Та хоча Курт і здивувався більше за всіх, батько не зупинився на ньому і пройшовся поглядом по всіх своїх синах. Не схоже, що його здивував стриманий вираз обличчя Бертольда. А от при погляді на мене його очі поширшали від здивування. Я ж, як той, що вже все знав, лише усміхнувся у відповідь.

— З тебе буде гарний король, батьку, — промовив я.

— Он воно як? Приємно це чути, Анріху, але ми не будемо ділити шкуру невбитого ведмедя, — відповів він та звернувся до Бертольда: — Для початку я б хотів почути тебе, Бертольде. Твоє вміння вести війська могло б допомогти.

— Вибач, батьку, але я присягнув у вірності королю Ґуставу, і не можу порушити дане слово, — ці слова далися моєму старшому брату важко, але промовив він їх упевнено.

— Що ти таке кажеш, брате? — вигукнув Курт. — Хіба якийсь король важливіший за родину?

Я був згоден із Куртом, але й Бертольда розумів. Та навіть якщо так, то в батька буду я та Курт, і ми допоможемо йому.

— Спокійно, Курте, — заспокоїв мого запального брата батько. — Якщо чоловік дав слово, то він має його тримати. Я теж присягнув Ґуставу, і теж його тримаю. Але зараз він при смерті, і не мине багато часу, як він помре. Саме тому я повторю своє прохання, Бертольде — ти допоможеш? Ми обидва присягнули саме йому, а не його сімейству. Та й усе ж владу він отримав незаконно.

Бертольд задумався, опустивши погляд, і я лише зайвий раз переконався, що з усіх синів саме він успадкував у батька найбільше характеру та розуму, хоча й зовнішністю був у матір.