Розділ 0. Врятуй мене, Боже…

За вікном маєтку стояла тиха й рання ніч, що часто буває холодною осінню. По всій будівлі лише в декількох вікнах миготіло світло свічок. Ці свічки були масивними й дорогими, з додаванням різних ароматів. Вони могли горіти годинами, повністю відпрацьовуючи свою ціну.

Проте в кімнаті на другому поверсі світло було слабким і постійно тремтіло від важких подихів жінки, що віддано молилася. У цій кімнаті з маленьким ліжком жінка на ім'я Доріс справді тремтіла від страху й ненависті. Її молитви були сповнені віри та надії, йшли від самого серця. Тримаючи в руках молитовник, вона уважно й прискіпливо вичитувала кожне слово, наче від того залежало її життя.

— Боже, якщо чуєш мене, грішну жінку, то захисти мене та мою сім’ю від нечистої сили, — промовила вона, після чого, не приховуючи відрази, уважно перевела погляд у куток кімнати. — Це зло, що живе серед нас, нехай буде знищене силами твоїми світлими. Як сонце перемагає пітьму, так нехай моя віра знищить цю диявольську потвору.

Уже декілька тижнів у цей час доби в цій кімнаті можна було побачити одну й ту ж саму картину — Доріс молилась, тримаючи в руках молитовник, а на столі ставила запалену церковну свічку. На підлозі завжди лежала кинута, наче сміття, книга з казками. Доріс, сидячи якнайближче до тонкої освяченої свічки, читала різні молитви. Завжди, коли в них йшлося про захист від Диявола, вона спрямовувала свій погляд і гнів в одне й те ж місце. Та не лише молитви виривалися з її вуст. Іноді її страх та злість брали верх:

— Ненавиджу той день та проклинаю його, — ледь стримуючи сльози, промовила вона та притисла до грудей молитовник. — Коли на цей світ прийшло це дитя Сатани. Врятуй мене, Боже, від цього зла.

У кутку кімнати, як і щодня протягом довгого часу, сиділо мале п’ятирічне дитя, що від страху й нерозуміння закуталося у тонку чорну ковдру, показуючи лише свої великі сірі очі. Страх сковував його і не давав рухатись, дозволяючи лише беззвучно плакати.

— За що мені така кара, Боже? — промовила Доріс, дивлячись у дитячі очі. — Як я, щиросердна вірянка, могла народити на світ сатанинське поріддя? У чому я провинилась?

Дитя, ховаючись під ковдрою, могло лише спостерігати за тим, як його матір ллє сльози й ненависть. Воно не розуміло, що саме зробило не так і в чому провинилося. Із самого народження воно не знало материнських теплих обіймів, маючи лише фальшиві, зроблені нею через силу за вказівкою батька.

Зібравшись думками, Доріс сховала молитовник під сукню та обережно, щоб не виникло почервонінь, взялась витирати очі від сліз. Лише згодом, підібравши книгу з казками, вона важко видихнула та показала на обличчі награну посмішку. Усе для того, щоб приховати свої дії від того, хто був майже єдиним, хто ставився до дитини добре. Вийшовши за двері, Доріс якраз зустріла його. Дитя продовжувало тихо сидіти, вслухаючись у кожне слово, що долинало з-за дверей.

— Анріх уже заснув? — запитав чоловік стомленим голосом. — Я хотів би побажати йому гарних снів.

Це був Генріх — батько та голова Дому Білого Сонця, який мав титул графа і намагався вплинути на ставлення своєї дружини до наймолодшого сина. Він кохав Доріс усім своїм єством, і її напружені стосунки з Анріхом завдавали його серцю болю.

— Так, любий, наш син уже заснув, — збрехала Доріс, опустивши погляд. — Ці казки, які я читаю йому кожного вечора, справді добре присипляють. Мене саму вже почало хилити до сну.

Доріс із радістю спостерігала за відсутністю підозр у свого коханого чоловіка. І коли він обійняв її та притис до себе, щоб відчути приємний запах, вона сподівалася, що він не помітить молитовник під її сукнею.

— Тоді ходімо до ліжка, моя кохана Доріс.

— Так, звісно, — погодилась жінка та на мить завмерла. — Але якщо ти не проти, я б хотіла більше не читати ці казки Анріху. Може, ти цим будеш займатися? Мені здається, що я зовсім не вмію це робити.

— О, люба Доріс, якби не політика, я б із радістю проводив більше часу з сином.

Голоси батьків усе більше віддалялися від кімнати Анріха, а він занурився у свої дитячі думки, усе ще намагаючись зрозуміти, що з ним не так. Чому він — диявольське дитя? Чому — поріддя Сатани?

Лише з роками життя це дитя почало розуміти свою невдалість та гріх. З роками згасала й образа на матір, яка і сама змінила ненависть та страх на холодну байдужість.