42

Інстинктивно, наче впевнюючись у словах, які він мав сказати, Арсен поглянув на квартиру Лади, вікно якої виходило на подвір'я, де було припарковано авто.

— А це несподівано, — протягнув він не приховуючи здивування. На вустах заграла лукава посмішка, — Не чекав що ти так швидко дозрієш… Тобі пощастило, я щойно звільнився і абсолютно вільний для тебе. Хочеш щоб я під’їхав?

— Ти про що? Тільки не кажи, що випив за кермом! — в голосі Лії почулися нотки тривоги й це викликало у нього смішок.

​— Хвилюєшся за мене? — повільно промовив Арсен спостерігаючи за тим, як у вікні Лади згасло світло.

​— За тебе? Ще чого! — швидко, аж занадто гарячково відрізала Лія. — Я хвилююся за пішоходів на вулицях, якщо ти випив і сів за кермо! І взагалі, я дзвоню по справі, а не для твоїх дурнуватих жартів.

​— Уважно слухаю, — його голос став трішки тихішим, але посмішка так і не зникла. — То що за справа посеред ночі?

​— Нам потрібно узгодити те, що ми казатимемо іншим, — Лія зітхнула в слухавку. Його брова зметнулась догори й він поглянув на екран смартфону чи точно це Лія телефонує. 

— Нам?! Ти нічого не переплутала?

Лія відчула як змінився тон Дашкевича й в грудях все стиснулося. Єдина версія розвитку подій здавалася їй логічною. Але вона не врахувала того, що Дашкевичу це може бути непотрібно.

— Софія вже влаштувала мені допит, — стишила вона голос, — У клубі вона бачила, як ти втрутився і… В принципі неважливо. Просто раптом що, підтримай мою версію: ти просто помітив, що мені неприємна була поведінка того хлопця. От і втрутився. Гаразд? — з надією попрохала дівчина схрестивши про всяк випадок пальці.

​—  Тобто ти сама вигадала пояснення і я маю отак просто підтримати його? — поцікавився перекладаючи телефон з однієї руки в іншу.

​— А в мене був вихід?! — дівчина ледь стримувала роздратування. — Якщо на те пішло, то мені теж цікаво чому ти раптом втрутився, а потім… — вона раптово замовкла, затинаючись на згадці про поцілунок.

​— А потім цілував тебе так, що ти забула, як дихати? — солодко підказав Дашкевич, відчуваючи, як у слухавці знову запала тиша.

— Варто їй про це почути і моя версія розсипеться як пісок спекотного дня, — ледь чутно прошепотіла дівчина та Дашкевич її слів не почув, адже в цей момент теж почав говорити.

— Гаразд. Якщо Софія наважиться запитати, то я підтримаю твою версію і то, якщо хтось запитає, — ​Лія полегшено видихнула, але Арсен миттєво вигадав як це можна використати й продовжив говорити ​— Але в мене є одна умова.

​— Умова? — з недовірою в голосі пискнула Лія.

​— Ти підеш зі мною на побачення.

​— Що?! — Лія аж викрикнула в слухавку, і він прямо уявив, як у неї в цей момент округлилися очі. — Ти з глузду з'їхав?! Яке ще побачення?

​— Справжнє, приємне і таємне… — перебив її Арсен, глухо й переконливо вирізаючи кожне слово. — Лише ти і я. Місце й час обираю я. Якщо погоджуєшся — я підтверджу твою версію. Якщо ні... Ти сама розумієш, що тоді. — закінчивши говорити він усміхнувся.

​— Ти шантажист, Дашкевичу! — просичала Лія, задихаючись від обурення.

​— Я знаю, — спокійно погодився він. — То яка твоя відповідь? — перепитав він, хоч був переконаний, скільки б Лія не пручалась, вона погодиться.

Дівчатка, я потроху повертаюсь. Дякую, що залишаєтесь зі мною!