39

Автомобіль плавно зупинився біля воріт студентського гуртожитку. Першим поривом Лії було піти якомога швидше. Але варто було поворухнути ногою й вона пригадала, що одягнена в сукню, а не домашній костюм.

​— Дістань, будь ласка, з багажника пакунок з моїм одягом, — тихо, не повертаючи голови, попросила вона.

​Арсен пирхнув, але нічого не відповів. Він мовчки вийшов із машини, обійшов її і відчинив багажник. Лія вийшла разом з ним й з нетерпінням чекала поки він виконає її прохання. Дашкевич протягнув Лії паперовий пакет із її речами. Дівчина мигцем поглянула на нього й автоматично кинула тихе та  звичне “дякую”. Арсен не відповів. Його губи були міцно стиснуті в пряму лінію й Лія вирішила поквапитися.

​— Зачекай тут всього кілька хвилин, — протараторилп притискаючи пакет до грудей. — Я швидко. 

​Арсен на мить завмер. Його брови злегка злетіли вгору, видаючи те, що він не зрозумів, про що вона говорить.

— Так поривалася втекти від мене, а вже хочеш повернутися?  — насмішкувато кинув.

— Ще б чого! Я про сукню кажу! Зараз швидко переодягнуся й поверну тобі.

У відповідь Арсен розсміявся:

— Гадаєш мені пасуватиме сукня? Шкода, але зазвичай таке не ношу.

— Господи, Дашкевич — ти нестерпний! — ледь не перейшла на крик дівчина, — Звісно я не думаю, що ти ходитимеш в ній. Але й мені чужого не потрібно! 

​— Залиш собі, — нарешті зрозумівши до чого хилить Лія, байдуже кинув хлопець, ховаючи руки в кишені штанів. — Я не забираю в дівчат свої подарунки.

«В дівчат». Проста, буденна фраза, яка миттєво знецінила все, що між ними відбувалося на вулиці біля клубу. Звісно, Лія не претендуваоа на особливу роль. Але її глибоко ранило те, що він поставив її в один ряд з іншими, скоріш за все легковажними, дівчатами.

​Образа гарячою хвилею підкотилася до горла, але Лія лише міцніше стиснула зуби. Вона не збиралася показувати йому, як сильно це її зачепило.

​— Дякую, що повернув додому, — сухо відрізала дівчина й розвернувшись швидким кроком попрямувала до дверей гуртожитку, намагаючись тримати спину ідеально рівною, хоча коліна досі зрадницьки тремтіли. Вона не оберталася, але й не чула щоб авто від’їжало. Це було дивним, але не турбувало її. Подумки вона вже міркувала над тим, як повернути сукню Арсену.

Арсен і справді не відразу поїхав.  Спершись на багажник він проводжав Лію поглядом, поки важкі двері будівлі не зачинилися за її спиною. І лише тоді важко видихнув. Усередині все ще вирувало те дивне бажання, яке він відчув під час поцілунку. І це його бісило. Він не звик, щоб його ж забавки так впливали на нього. Зазвичай такі дівчата не викликали жодних емоцій. Лія ж була інша. Спеціально чи ні, та вона притягуаала його до себе.​ Звісно, через це гра ставала ще більш цікавою. Головне було провести цю гру красиво. А він все більше відступався від давно побудованих правил. Хлопець сів у машину, але не поспішав рушати. Не був впевненим щодо того, що робити далі. Повертатися в клуб, вже не хотілося. Там його місія була виконана. Поїхати додому було не в його звичках. Та і йому терміново потрібно було перебити смак поцілунку Лії. 

Рішення прийшло спонтанно. ​Арсен дістав телефон й швидко знайшов потрібний контакт.

​— Чекай мене біля виходу з клубу. Буду за десять хвилин, — коротко кинув Арсен і, не чекаючи відповіді, вибив виклик.

Завівши двигун він​ відкрив усі вікна, щоб провітрити салон, який просочився парфумами Лії й після цього Дашкевич викрутив кермо та різко натиснув на газ,  змушуючи шини свиснути на асфальті.