38

Поступово поцілунок захопив дівчину й вона підсвідомо не лише відповідала, а й моментами проявляла ініціативу. Але, щойно Арсен злегка послабив хватку, даючи їй та собі можливість вдихнути, чари розвіялися. Холодне нічне повітря проникло під шкіру у вирізах сукні й  миттєво протверезило голову Лії. Усвідомлення того, що щойно відбулося і як легко вона знову піддалася впливу Дашкевича, перехопило подих.

— Що ти коїш?  — Лія з силою вперлася долонями в тверді груди Арсена й різко відштовхнула його від себе.

Важко дихаючи вона витерла губи тильною стороною долоні. Вони були підпухлими та буквально пашіли від жорсткого поцілунку. Гнів та сором перемішались й в очах защипало. Як так сталось, що вона не відштовхнула Арсена коли він її поцілував, а навпаки — відповіла? І, найголовніше, чому їй це сподобалося?

Сили поштовху вистачило на те, щоб Арсен відступив лише на крок назад. За інших обставин він міг розізлитися, але не зараз. Навпаки, на його губах з'явилася та сама коронна посмішка “Диявола”. Його важке дихання поступово вирівнювалося, а в потемнілих очах плескалося задоволення. Лія опиралася. Але він буквально відчував, що робить це лише розумом. Тіло ж говорило протилежне. І він знав як завоювати її цілком.

— Більше ніколи не цілуй мене без дозволу! — приглушено промовила, вкладаючи в кожне слово увесь гнів, що вирував у грудях.

— Тобто з дозволом можу? Або коли сама попросиш, — протягнув Арсен спостерігаючи за тим як змінюється обличчя дівчини. Він чітко бачив як змінився її погляд коли вона усвідомила де саме промахнулась. Задоволено хмикнувши він повільно зробив крок вперед, знову опиняючись надто близько. На вустах Арсена застигла напівпосмішка й це змусило Лію напружитись. Чомусь здавалося, що зараз він знову поцілує її. Більше за це її лякало те, що вона могла відповісти. А цього допустити дівчина ніяк не бажала. 

— Ти чудово розумієш що я мала на увазі!

— Нічого такого, — заперечив Арсен поволі ставлячи руки по дві сторони від дівчини, — Я знаю лише те, що ти сказала мені. Все інше — твої догадки.

Лія задихалася від обурення. Їй хотілося вдарити Арсена. Стерти цю самовпевнену посмішку з його обличчя й довести, що вона може встояти проти його спокуси. Та вона вчасно зупинила себе, розуміючи, що будь-який її рух Дашкевич знову оберне проти неї. Надто вже близько він був. Надто чудово він розумів її у цей момент.

— Місію виконано? Я відвідала вечірку, як ти й хотів. Якщо це все, то я викличу таксі, — тихо промовила дівчина відводячи очі від Дашкевича. 

Арсен кілька секунд пильно вдивлявся в обличчя Лії, наче зважував щось у голові. Нарешті він дістав із кишені ключі від машини.

— Гаразд, їдьмо. Йди до авто, — рівним голосом кинув він, опускаючи руки.

— Твого авто? — з недовірою перепитала Лія.

— Ну так. Я відвезу тебе, — абсолютно байдужим тоном кинув Арсен, наче це для нього нічого не означало й діставши з кишені телефон швидко щось в ньому набрав та вкотре за цей день обхопив долонею руку дівчини й потягнув за собою. Лія була змушена йти за ним.

Шлях назад тягнувся нестерпно довго. Попри те, що дорога була вільною Арсен не поспішав. Міцно стискаючи кермо він мовчав й лише зосереджено дивився на дорогу. Лія, як і він також мовчала. Встиснувшись в вікно дверцят спостерігала за нічними вогнями міста й наполегливо відганяла думки про сьогоднішній вечір.  Але це було не так просто, як здавалось. Вона все ще відчувала на собі тепло долонь Дашкевича та смак його поцілунку. Він не був першим, з ким вона цілувалась. Але він був першим хто цілував її ТАК. Якби це сталось за інших умов, вона б задумалась над тим, що не байдужа хлопцю. Та це був Дашкевич. І, максимум, що міг бути цілком реальним — просте людське бажання. Та й це здавалося не надто правдоподібним. Тоді що це було? Відповіді на це питання вона не мала.