33

Лія відвернулася до вікна, розглядаючи розмиті вогні вечірнього міста, що швидко пролітали повз. Вона тримала губи зімкненими так сильно, що відчувала через це напруженість в них.  Щоки все ще пашіли після того, як вони майже поцілувалися. Майже. Але ж це була всього лиш гра Арсена. А вона повелася. Звісно, вона злилася через це на Дашкевича. Але ще більше вона зараз злилась на саму себе. Ну як можна було так розімліти від його близькості й ледь не підставити губи для поцілунку?

За кілька хвилин швидкої їзди та маневрів, Лія помітила, що вони їдуть зовсім не в той бік, де гуляє весь університет.

​— Ми їдемо не туди, — різко кинула дівчина, перевівши здивований погляд на профіль хлопця. Через напруження губи поколювало, та вона не зважала. Головним зараз було не це. Арсен упевнено тримав кермо однією рукою, розслаблено відкинувшись на сидінні. — Клуб в іншій стороні. Куди ти мене везеш? — Десь в частинку підсвідомості закралась думка про те, що хлопець обманув її й зовсім не планував везти до клубу. Через це серце почало пришвидшено битись, розганяючи кров по венах й тим самим викликаючи шалений шум у венах. Лія напружилася, міцніше вчепившись у пасок безпеки.

​— Я ж сказав: на святкування, — не відриваючи погляду від дороги, з надмірним спокоєм відповів Дашкевич.

На його вустах знову з'явилася притаманна “Дияволу” легка й ледь помітна усмішка. Дивовижно, що дівчина так щиро ігнорувала його, що й не збагнула того, що він спостерігав за нею всю дорогу. Навіть бувши задуманою та нагніваною вона була привабливою. Граючи її емоціями, він ледь стримався щоб не поцілувати її! А те, як вона зреагувала на його каверзне питання, лиш довело, що він на вірній дорозі. Звісно, це ще не фінішна пряма. Проте, однозначно він недалеко від неї.

​— Я хоч і не місцева, але точно впевнена, що ми їдемо не туди, — повторила дівчина.

​Замість відповіді Арсен мовчки ще трохи проїхав і плавно повернув праворуч і загальмував біля яскраво освітленого фасаду елітного торгового центру. Перед скляними вітринами бутиків серце Лії стислося від недоброго передчуття.

​— Ходімо, — Арсен заглушив мотор і першим відстебнув пасок.

​— Я нікуди не піду, — вперто заявила дівчина, залишаючись на місці. — Я не збираюся грати в твої ігри. Сказав, що їдемо в клуб, а привіз сюди, — вона змахнула рукою, демонструючи яскраві  вітрини.

Хлопець зітхнув, й вийшов з авто. Всього кілька кроків і він вже стояв поруч з нею тримаючи дверцята відчиненими. Його темний погляд сканував її обличчя з сумішшю іронії та втоми.

​— Ліє, ти можеш самостійно вийти з авто та зробити те, про що кажу, або ж я на винесу тебе з авто та так само на руках занесу всередину. Вибір за тобою, — на останній фразі його голос став нижчим, оксамитовим, і він знову нахилився ближче, змушуючи її втиснутися в крісло. — Якщо ти турбуєшся, що я змушу платити, то не турбуйся. А тепер ти йдеш? Чи хочеш випробувати мене на міцність?

Лія вагалась. Все ж вона не зовсім вірила що Арсен виконає погрозу. Але й перевіряти не бажала. Бо, як показала практика, від нього можна чекати всякого. Тож їй нічого не залишалося нічого іншого, як вийти на прохолодне нічне повітря. Щоб хоч якось продемонструвати своє невдоволення вона роздратовано грюкнула своїми дверцятами коли зачиняла їх. Арсен міцно стиснув губи та промовчав. Лише іронічно спостерігав за тим, що вона робитиме далі.

Коли вони переступили поріг магазину, дві консультантки в ідеально відпрасованих костюмах миттєво з’явилися перед ними. Від Лії не приховалось те, як їхні широкі посмішки, що були адресовані хлопцю на мить згасли, коли вони кинули погляд на неї. Але Арсен не помічав цього. Він відразу перейшов до суті, навіть не давши їм привітатися.

​— Нам потрібна сукня. Щось коктейльне. І взуття.

​— Який стиль бажаєте? — уточнила консультантка не зводячи погляду з Дашкевича.

​— Підберіть кілька варіантів на свій смак. Головне — швидкість, — нітрохи не сконфузившись відповів Арсен. А от Лія від такого роздратувалась не на жарт.

— А мене хтось запитає? Чого бажаю я? — примруживши очі вона перевела погляд з консультанк на Арсена. Ті спершу зупинились, а тоді, наче уточнюючи, поглянули на Дашкевича й той відмахнувся бажаючи щоб ті, якомога швидше підібрали потрібний одяг.

— Зовсім мене за людину не вважаєш? — прошипіла Лія крізь стиснуті зуби. Не треба було сильно міркувати, щоб зрозуміти за кого її сприйняли. Та й те, як вільно тут почувався Дашкевич й розуміли його консультантки наштовхнуло на думку, що тут він з подібним не вперше. І тепер Лія не знала за що злиться більше.

— Якщо ти забула, то в тебе було достатньо часу, щоб обрати те, що хочеш ти, — неголосно відповів хлопець й підштовхнув Лію до консультанки, яка сказала, що вони готові до примірки. Тож суперечка згасла не почавшись. Але обоє знали, що це швидше пауза, ніж її закінчення.

​Лію завели в розкішну, простору примірочну з величезними дзеркалами та м'яким пуфом. Після цього їй через занавіску передали три варіанти суконь. Першим було ультра коротке червоне плаття з відкритою спиною. Лія лише скривилася — надто провокаційним воно було. Таке б пасувало тим, за кого її прийняли консультантки. Другим — строге чорне. Так звана “маленька чорна сукня”. Але вона в тій сукні виглядала надто скучною.​ Чого не скажеш про останній, третій варіант.

​Це була сукня глибокого смарагдового кольору з щільної шовковистої тканини. Вона ідеально лягла Лії по фігурі, підкреслюючи її тонку талію, а товсті бретельки красиво відкривали ключиці. Довжина до коліна робила її елегантною, і водночас дуже спокусливою.