32

— Чудова спроба, — зрештою промовив Арсен, — Але, якщо ти думаєш, що ця відмовка спрацює, то глибоко помиляєшся. Тож, або ти йдеш в тому, що є, або купуєш щось підходяще та ідеш в ньому. Хай там як, ключове тут — ідеш.

Лія відкрила рот та закрила. Звісно, розуміла, що через це виглядає наче дурепа. Але в цю мить, коли хотілося сказати так багато, слова раптово зникли з її думок й вона не мала що сказати. Дашкевич був ще більш самовпевненим, ніж їй розповідали дівчата й бачила вона сама. І не лише самовпевненим. Бо зараз він фактично шантажував її подругою. 

— Для чого тобі це? Чому ти так сильно хочеш щоб я пішла з тобою на вечірку?

— А може ти мені подобаєшся? — пирхнув хлопець раптово розуміючи, що його ж слова не так вже й далеко від істини.

Такий хід думок Дашкевичу не сподобався й він поспішив повернутися до розмови про одяг.

— Отож? Що ти вирішила?

Губи Лії зімкнулися в пряму лінію. Її темний погляд буравив його груди, а брови зійшлися на переніссі.

— Тоді вирішую я, — прокарбував Дашкевич хапаючи Лію за руку. 

— Е ти, що коїш! — вигукнула Лія щосили опираючись.

— Веду тебе на вечірку. Ти й так затримала мене. — він оглянувся в пошуку взуття та поставив його поруч з дівчиною, — Не забувай про Софі, — про всяк випадок кинув, шукаючи в шафі її верхній одяг.

— Потягнеш мене в такому вигляді? Так не лише я осоромлюсь, а й ти. Чому б тобі не піти із тією брюнеткою, що каву розпивав? Вона цілком гідна пара такому як ти.

— Такому як я? — перепитав Дашкевич стримуючи задоволену посмішку. Все ж таки Лія ревнувала тоді у кав’ярні, хоч і не подала виду. Натомість він, зберігаючи безпристрасне обличчя, повернувся до дівчини та пильно поглянув в її очі. — Поясниш, якому це “такому”?

— Дай сюди, — промовила Лія тягнучи пальто до себе. Очевидно, що відповідь на останнє питання була б не надто прмємною для Дашкевича. Зараз віе і без того виглядав не надто дружелюбно. І, якщо раніше вона ще сподівалась, що все минеться, то тепер розуміла: він не відступиться. Застебнувши взуття вона накинула на себе пальто й гордо підняла підборіддя, — У мене немає зайвих грошей, щоб витрачати їх на те, щоб виконувати твої забаганки. Тож гаразд, піду в тому, що є. Думаю, щоцно ми опинимось в клубі, ти сам перехочеш щоб я була поруч в такому вигляді.

— Ходімо, — Арсен обхопив її долоню своєю і попрямував до виходу. Затримавшись біля дверей він дістав ключ із внутрішньої сторони замка дверей та вставив його ззовні. Не відпускаючи руку дівчини, вільною рукою замкнув кімнату та кинув ключ собі в кишеню.

Лія не заперечувала. Вже й так зрозуміла, що це даремно. Лише картала себе за те, що не замкнулась відразу, як дівчата вийшли. Хоча, з іншої сторони, Дашкевич міг відігратися на Софі. Що б він не вигадав, вона б не пробачила собі, що через неї хтось постраждав.

Вийшовши з гуртожитку Арсен посадив Лію до свого авто, що було навпроти входу. Дівчина хоч і не заперечувала, але й не проявляла ентузіазму через це. Дашкевич на це не зважав. Різким рухом він потягнув за пасок безпеки, витягуючи його на потрібну довжину, а тоді назилився вглиб авто щоб пристебнути дівчину.

— Я й сама могла, — заперечила Лія в ту ж мить коли замок клацнув, а Арсен не поспішав випрямитись. Аромат його одеколону лоскотав ніздрі та проникав вглиб легень, назавжди в’їдаючись в пам’ять.

— Завжди сперечаєшся з тими, хто намагається залицятися до тебе? — без іронії заперечив Дашкевич. Та дівчина не вникала в суть питання. Її увагу привернуло тепло його вуст, що було всього за сантиметр від її рота.

— А ти залицяєшся? — ледь чутно перепитала Лія, боячись глибоко вдихнути чи поворухнутися. Найменша похибка в її русі й поцілунок неминучий. Якась частинка її була навіть не проти цього. Очі, повз її думки, почали закриватися, готуючись до поцілунку. Губи завмерли й рот злегка привідкрився.

— Можливо, — легко відповів Арсен віддаляючись й залишаючи за собою прохолоду вечора.

— Боже, яка я дурепа! — прошепотіла Лія щойно хлопець закрив дверцята й обходив автомобіль.

— Ти щось казала? — хитро посміхаючись запитав Арсен тим самим змушуючи Лію задуматись про те, чи достатньо тихо вона говорила останню фразу.