31

Лія різко розвернулась та втупилась в хлопця. Від несподіванки усі слова та думки вилетіли з голови й залишились самі лише враження. Стильний та привабливий як завжди, сьогодні він виглядав якось особливо. Скуйовджене волосся, потемнілий погляд та чорний одяг — ось воно, абсолютне втілення прізвиська, яке йому дали в університеті. Істинний “диявол-спокусник”, промайнуло в думках дівчини коли погляд зачепив те, як дорога тканина огортає міцні м’язи та широкі плечі.

— Подобається? — врешті хмикнув Арсен, слідкуючи за тим, як дівчина його розглядає.

— Хто? — Лія часто заморгала, не зрозумівши, про що говорить Арсен.

— Моє тіло. Ти ж його розглядаєш, — на його вустах заграла хижа посмішка, й дівчина нарешті остаточно прийшла до тями.

— Сильно треба, — фиркнула, водночас прикусивши щоку зсередини. Треба ж було так спалитися! Дівчина відчула як терпнуть та палають спершу кінчики вух, а тоді поступово щоки, — Ти просто застав мене зненацька, — наче виправдовуючись пояснила Лія, — Власне, я не очікувала тебе тут побачити. Чого тобі?

— Чого мені? — брова хлопця насмішливо смикнулась догори, а вуста скривились в легкій подобі посмішки, — Думаєш, що я повірю, наче ти не розумієш чому я тут?

Лія здригнулась. Проте намагалась не показувати йому свого хвилювання. Зрештою, не може ж він силоміць потягнути її на вечірку!

— Бачу, розумієш, — протягнув Арсен роблячи крок вперед, — Я не той, з ким можна грати, Квітко.

Лія склала руки на грудях з щосили стримуючись щоб не відступити. Зрештою, позаду було не так вже й багато місця. Та й не хотілось показувати Дашкевичу свою слабкість. Хоча, як вона підозрювала, він і без цього досить добре розумів її.

— Я вже казала, я не піду з тобою на вечірку. Особливо після того, яким тоном звучало запрошення.

Вона запнулася помітивши, що Арсен знову робить крок до неї. Його темний, пронизуючий погляд сковував й змушував стояти на місці та чекати наступного руху Дашкевича. Тривога в грудях наростала, проте, разом з нею росла впевненість, що Арсен не нашкодить їй. Це було максимально дивно та незрозуміло. Варто було б відійти. Та, чомусь, вона не могла нічого вдіяти й просто спостерігала за тим, як він зупиняється на відстані витягнутої руки. А потім ця рука піднімається в повітря і вже наступної миті він ледь помітно торкається її щоки заправляючи пасмо волосся за вухо.

— Це було не запрошення, Ліє, — повторив свої ж слова Арсен і перед її очима вигулькнув телефон з відкритим фото. Дівчина навіть не зрозуміла коли він встиг його відкрити.

Та головним було не це. Головним було те, що на фото була Софі, яка танцювала з Тимуром Бистрицьким. Найкращим другом та поплічником Дашкевича. А, значить, такого ж диявола як і він. Фото явно було справжнім та не згенерованим. 

— Ти явно дбаєш про свою подругу, — протягнув Арсен ховаючи телефон так само раптово, як і дістав його, — Тож пам’ятай, що від твоєї появи залежить те, як мій друг обійдеться з нею.

Очі Лії широко відкрились. Він шантажував її? Погрожував Софі лише заради того, щоб змусити Лію піти на дурнувату вечірку!

— Та як ти смієш? Ти… Ти… Просто…

— Диявол? — сміючись підказав Арсен.

Реакція дівчини була саме такою як він і передбачав. Поки що все йшло за планом. Хіба окрім того, що з перших хвилин його появи в цій кімнаті, він відчував нестерпне бажання поцілувати Лію. Не тому, що треба звабити, переконати чи розіграти. Просто тому, щоб відчути її смак. Перебити післясмак, що лишила остання пасія. І це було максимально дивно. Тож Дашкевичу доводилось кілька разів зосереджуватись на тому, що він має зробити. — Повір, ти не перша, хто мене так називає. Це комплімент для мене. А для тебе… Знаєш, диявол теж різним буває. Тож лише від тебе зараз залежить в якого перетворюсь я: доброго чи злого.

— В мене немає підходящого одягу, — врешті видавила Лія відвівши погляд в бік та відчуваючи як сором з новою силою розповзається гарячою смугою по її обличчю. Арсен уважно поглянув на неї, а тоді на її одяг і, зрештою, на свій годинник.