29

Тимур пішов у бік роздягальні, щось насвистуючи, а Арсен так і продовжував займатися потрохи повертаючи  знайоме відчуття азарту.

Лія в цей час сиділа в гуртожитку, намагаючись зосередитися на виконанні домашніх завдань. Але рядки пливли перед очима. Вона раз у раз поверталася думками до кав’ярні й Дашкевича з тією дівчиною. І чому, власне, її хвилювало це? — запитувала сама себе.

— Дівчата, ви бачили повідомлення в групі? — Ніка увірвалась в кімнату, тримаючи в руках телефон. — Там такий кіпіш! Старшокурсники організовують вечірку до Дня студента. Кажуть, буде щось неймовірне.

— Мені не до вечірок, Ніко, — не піднімаючи голови, відповіла Софі. — Треба хвости підтягнути.

— Ой, та кинь ти свої хвости! Це ж раз на рік. Тим паче, там будуть усі наші. Он Лія піде. Правда ж? — Ніка повернула голову до Лії та вона заперечно похитала головою.

— Ні-ні, дякую. Я краще подивлюся серіал.

— Ну Лі-і-іє... — Ніка сіла на край її ліжка. — Пообіцяй хоча б подумати. І ти Софі, теж. Максу не виходить, вам теж ні. Мені одній там буде нудно.

Лія нарешті підняла очі на подругу й ледь всміхнулась даючи зрозуміти, що їй шкода.

За кілька днів після цієї розмови Лія, хоч і не бажаючи цього, була змушена домовитися з Арсеном про зустріч в бібліотеці. Як їй не кортіло його позбутися, але завдання викладача виконати потрібно. Зрештою, завершення семестру зовсім скоро. 

Коли Лія прийшла до бібліотеки, то Арсен вже був там. Попри те, що пари завершилися, тут було не так людно як минулого разу. Мабуть, саме тому вона відразу помітила його, хоч той сидів за   столом у самому кінці залу.

— Ти запізнилась, — зауважив він, лукаво підморгнувши. Його погляд зачепився за ледь рум’яні щоки та пересохлі губи. Невже бігла? — Промайнуло в думках. Та в голос сказав зовсім інше, — Запропонувала зустрітись, а сама не надто поспішала. Випробовуєш мене?

— Давай без твоїх незрозумілих коментарів, — відрізала Лія, сідаючи навпроти Дашкевича. — Прийшла як і домовлялися. І не мели дурниць. Я не маю чого тебе випробовувати. Давай ліпше перейдемо до справи. Швидше закінчимо, швидше розпрощаємося.

Арсен лише здавлено пирхнув. Надто вже впевнено хотіла виглядати Лія. Що ж, нехай трішки подумає, що так і є. Він відкрив ноутбук та увійшов до документу з роботою.

Протягом години вони працювали в доволі напруженій атмосфері. Їхні пальці іноді випадково торкалися, коли вони передавали одне одному роздруківки матеріалів чи книги. І кожного разу Лію наче вдаряло струмом. Вона не один раз ловила себе на думці, що спостерігає за тим, як зосереджено хмуриться Арсен, як бігають його очі по рядках, як дивиться на неї, коли вона доводить правоту своїх думок та поглядів. А ще вона знову пересвідчилась, що Дашкевич справді був розумним. Він не лише працював нарівні з нею, а й вносив доволі сміливі та оригінальні ідеї, які робили їх творіння цікавою та реалістичною.

Коли основну частину роботи було завершено, Арсен відкинувся на спинку стільця і закрив ноутбук.

— Певен, ти чула про вечірку до дня студента. Цьогоріч там правило: усі приходять парами, — промовив він, і тон його голосу раптом змінився. Він став низьким, обволікаючим. — Ти йдеш зі мною