28

По обіді Арсен поїхав до спортивного клубу. Тренування — ось його істинна любов, якій він не зрадить та не покине. Закинувши сумку в шафку, Арсен перевдягнувся і вийшов з роздягальні у зал, на ходу намотуючи бинти на кулаки.

​— О, з’явився! — Тимур, який саме закінчив підхід на похилій лаві, витер обличчя рушником та вишкірився, побачивши друга. — Я вже думав, ти сьогодні не прийдеш. Зник десь з тією солоденькою…

​Арсен нічого не відповів. Він підійшов до важкої боксерської груші, що висіла в кутку, і завдав першого удару. Швидкого та різкого.

​Тимур підійшов ближче, спостерігаючи за другом. За роки їхньої дружби він вивчив рухи Дашкевича. Зазвичай Арсен працював технічно, холоднокровно, наче розраховував кожен міліметр траєкторії. Сьогодні ж у його ударах була якась хаотична агресія. Він бив занадто сильно, занадто часто, не даючи собі часу на вдих.

​— Гей, легше, — Тимур перехопив грушу, зупиняючи її розгойдування. — Ти її зараз розірвеш. Або м’язи пошкодиш. Що з тобою?

Арсен зупинився, важко дихаючи. Краплі поту стікали по скронях, очі потемніли, а груди важко піднімалися та опускалися.

— Все нормально. Просто треба випустити пару.

​— «Нормально» — це не про тебе сьогодні, — Тимур скептично підняв брову.

​Арсен розмотав бинти, відчуваючи, як збиті кісточки пальців починають нити.

— Це пов’язано з нашою забавкою?

​Арсен різко обернувся, і в його погляді на мить спалахнуло щось таке, що змусило б будь-кого іншого замовкнути. Але Тимур лише розсміявся.

— О-о, бачу, влучив. Знаєш, Арсе, мені здається, твій план «розтягнути задоволення» спрацював якось криво. Судячи з того, як ти товчеш грушу, задоволення там мало.

​— Тобі здається, — відрізав Арсен, підходячи до стійки з гантелями. — Дівчина — просто епізод. Складна, занозиста, але епізод. І, повір, задоволення є і буде. До речі, скоро будуть нові картинки.

​— Ну-ну. Епізод, на якому ти зациклився більше, ніж на підготовці до Дня студента. До речі, про свято. У нас великий план. Декан дав добро на вечірку в нашому клубі. Наша група відповідає за організацію. І я думаю, це ідеальний момент, щоб зробити крок вперед в твоїй  грі. 

​Арсен взяв важкі гантелі, починаючи вправи. Він намагався зосередитися на напруженні м’язів, але голос Тимура продовжував пробиватися крізь внутрішній шум.

​— Короче, план такий, — Тимур подався вперед, понизивши голос. — Ми з пацанами порадилися. Треба зробити цей вечір легендарним. Буде аукціон «побачень» або щось типу того для благодійності.

— На мене не розраховуй. У мене черговий етап гри. Я прийду з Лією. Можеш подружку її запросити? Якщо ти будеш поруч із Софі, Лія не зможе просто так втекти. Чи когось з хлопців попросити? А ти на аукціон підеш?

Арсен поставив гантелі на підлогу. Звук удару металу об гуму прокотився залом.

— Софі? Ти серйозно? — Тимур злегка скривився при згадці про дівчину. Вона була не в його смаку. Але й віддати найкраще місце, для спостережень за спектаклем Дашкевича, він не бажав.

​Арсен пройшовся залом, витираючи обличчя рушником. Думка про Лію на вечірці, у вечірній сукні, під гучну музику, змусила його серце забитись швидше. Він уявляв, як вона знову буде стискати вуста, як її очі будуть метати іскри від гніву. 

​— Вона не погодиться, — Тимур спостерігав за другом й вагався чи варто йому жертвувати чудовим вечором.

​— Погодиться. Просто потрібно правильно розставити пастки., — Арсен підморгнув. — Залиш це мені. 

​Арсен зупинився біля вікна. За склом знову починався дощ, розмиваючи світло ліхтарів.

​— Гаразд, — нарешті позаду нього вимовив Тимур, й Арсен задоволено посміхнувся. Він був переконаний, що Тимур погодиться. Хоча не розумів чому він взагалі вагався.

— Я запрошу її для тебе, — коротко кинув повертаючись до гирі. Ідеальне тіло потребує зусиль. А ідеальна гра потребує ідеального планування.