27

​Лія йшла тротуаром, оминаючи калюжі, що залишилися після нічного дощу На щастя нога все менше нагадувала про себе. Вона більше не кульгала. І це не могло не тішити. Зрештою, хворіти ніхто не любить.

​— Слухай, якщо ми зараз не вип’ємо кави, я просто засну на ходу. — Софі сильніше встромила ніс у шарф, штовхаючи двері кав’ярні неподалік їх навчального корпусу. Після двох пар в них було вікно й дівчата вирішили перечекати його за філіжанкою кави. — Глянь, там ніби є вільний столик у кутку.

​Всередині було тепло й пахло меленою кавою та свіжою випічкою. Вони пройшли повз вітрину, і Лія вже майже відчула смак гарячого напою, коли її погляд мимохідь ковзнув по залу.

​Повітря в легенях раптом стало занадто мало.

​За центральним столиком розвалившись у кріслі, сидів Арсен. В руках він тримав склянку з подвійним еспресо. Чорна шкіряна куртка була недбало кинута на спинку сусіднього стільця. ​А поруч із ним, майже втиснувшись у його плече, сиділа незнайома їй дівчина. З яскравим макіяжем, злегка недбалою зачіскою та у відвертій сукні, яка ледь прикривала стегна, вона відразу привертала увагу. Незнайомка щось жваво розповідала Арсену, грайливо торкаючись пальцями його тіла, і час від часу награно сміялася.

Дашкевичу, очевидно, таке подобалось, адже він не відштовхував її. Навпаки, ледь помітно всміхався, зосередивши на ній свою увагу. Схожим поглядом він дивився учора в бібліотеці на неї.  

​Лія відчула, як всередині в грудях щось натягнулося. Вона спробувала вілволіктися. Подумати про щось інше. Та відчуття ревнощів, яке вона так відчайдушно намагалася придушити, нещадно пекло в грудях.

​Дашкевич підняв очі саме в той момент, коли Лія нарешті хотіла відвернутися. Їх погляди зустрілися у німому двобої. ​В його очах промайнув холодний виклик. Він навмисно повільно перевів погляд на дівчину, яка в цей момент притиснулася до його плеча і ледь помітно кивнув на її чергову жартівливу репліку.

​— Ліє? Ти чого? — Софі смикнула її за рукав. — Ходімо, бо зараз і той столик займуть.

Лія вдихнула й часто закліпала наче проганяючи сон. Розправивши плечі  вона пройшла повз їхній столик, навіть не глянувши більше в бік Арсена. І, хоч її пальці міцно стиснули ремінець сумки, ззовні вона залишалася абсолютно спокійною.

Зайнявши обраний столик дівчата практично не бачили Дашкевича з його супутницею.

— Бачила? Дашкевич з якоюсь фіфою. По ній же видно, що вона нічна птаха. Відколи він з такими тягається по кав’ярнях?

​— Мені байдуже. — відрізала Лія. — Давай просто замовимо каву.

Та все ж її погляд знову повертався до центрального столика. ​Вона бачила, як Арсен повільно підвівся. За ним встала брюнетка й одразу вчепилась у його лікоть. Розплатившись вони попрямували до виходу. Вже в дверях Дашкевич знову глянув у бік Лії. Помітивши, що вона дивиться на нього, в його погляді промайнуло щось схоже на задоволення. ​Лія ж міцно стиснула вуста. Знову вона потрапила на його крючок.

Опинившись на вулиці ​Арсен крокував до свого авто, яке стояло за рогом.​ Він досягнув свого. Підловив Лію та змусив її ревнувати. Це мало б принести йому задоволення. Та замість тріумфу він відчував лише порожнечу.

​— Арсене, куди ми далі?

​Арсен повільно перевів погляд на дівчину. 

​— Нікуди, — прокарбував, дістаючи ключі. — Я маю справи.

​— Що? Але ти ж казав...

​— Я передумав, Марі, — його голос став холодним й дів — Візьми собі таксі. Тут вистачить.

​Ткнувши дівчині кілька купюр він сів у авто не чекаючи відповіді. Коли двері зачинилися, він просто поклав руки на кермо й заплющив очі. Перед очима все ще стояв силует Лії в кав’ярні.

​Він хотів її зачепити. Хотів показати, що йому байдуже. Але чомусь зараз, сидячи в тиші власного авто, він розумів, що єдиною людиною, яку він зачепив, був він сам. Завівши двигун він рвонув з місця. Це був єдиний спосіб не повернутися назад у ту кав’ярню і не зробити щось, про що він пошкодував би ще більше.