26

Квартира Бистрицького була не замкнена й Арсен увійшов так гучно грюкнувши дверима, що почувся тихий звук клацання замка.

— Колись тебе таки пограбують, — промовив увійшовши до вітальні. В кімнаті панувала напівтемрява, витав аромат дорогих сигарет, а сам власник квартири, розвалившись у кріслі, відкривав бляшану банку з пивом. На журнальному столику, поруч з гаджетами та вишуканою попільницею, лежали пачки з чипсами та стояли піали, вщент засипані солоними горішками і фісташками.

— Покажи дурня, який ризикне це зробити, — пирхнув хлопець беручись за нову бляшанку. — Тим паче, я чекав на тебе. Сенс закриватись? — відкривши банку він простягнув її Арсену, який сів у широке крісло обличчям до друга.

Зробивши довгий, жадібний ковток Арсен вдоволено видихнув. Прохолодний напій приємно обпікав горло й потроху приглушував пожежу, що вирувала в грудях.

— Ну звісно, — саркастично зауважив й залпом випив увесь напій та потягнувся за новою бляшанкою.

— То як минула зустріч з цяцькою?

— Продуктивно.

Тимур дивився на друга в очікуванні чогось більшого, але той не поспішав тішити його розповіддю.

— Оце і все? Просто “продуктивно”?! — Тимур зрештою не витримав мовчання Арсена. — Знаєш, Арсе, минулого курсу ти з тією рудою з юрфаку був більш активним. Та й якось швидше все тобі вдалося.

Арсен криво посміхнувся, хоча всередині все стиснулося від цього порівняння.

— Отож бо й воно. Просто й швидко. Тому пошуки цьогоріч були ретельніші. Я вирішив розтягнути задоволення, розумієш? — він знову припав до пива, намагаючись сховати очі. — Чим довше вона чинить опір, тим цікавіша гра. І тим смачнішою буде фінальна сцена.

— Слова справжнього профі. Проте відчуваю твою жертовність. І я, як твій найкращий друг, просто зобов’язаний допомогти тобі розслабитись, — Тимур витер жирні від чіпсів пальці об серветку і підморгнув.

Саме в цей момент у двері наполегливо зателефонували. Бистрицький задоволено підвівся, відкидаючи порожню пачку.

— А ось і наш десерт. Певен, тобі сподобається, — він вийшов, й доволі швидко повернувся назад у компанії двох дівчат.

Вони були яскраві, у відвертих сукнях, з ідеальними укладками та професійним блиском в очах. Одна з них, струнка брюнетка з виразними губами, відразу підійшла до Арсена й примостилася на краю крісла поклавши руку йому на плечі.

— Привіт... Мені сказали тут будуть розваги, а ти виглядаєш напруженим Хочеш, допоможу розслабитись? — прошепотіла вона, нахилившись до його вуха та грайливо потягнула за край його футболки.

Арсен поставив напівпорожню бляшанку на стіл, поруч із розсипаними горішками, і різко підвівся, притягуючи дівчину до себе.

— Хочу. Тимуре, я скористаюсь гостьовою кімнатою? — швидше повідомив, ніж заперечив Дашкевич.

Ранок зустрів Арсена різким світлом і неприємним присмаком у роті. Заздалегідь увімкнений будильник нещадно пищав, змушуючи хлопця підвестися, щоб дістати телефон з-під ліжка. Зрештою йому це вдалося й вимкнувши сигнал Арсен сів на край ліжка та протер обличчя.

— Нарешті, — важко пробурмотів жіночий голос.

— Ти мала піти ще кілька годин тому, — різко промовив Дашкевич натягуючи штани.

— Хіба? А я певна ти говорив про те, що ми вранці повторимо, — дівчина сіла розглядаючи хлопця “голодним” поглядом.

Арсен мимохіть поглянув на незнайомку й несподівано для себе самого пригадав Лію коли вона ночувала в нього. Надто вона вже була протилежною до цієї незнайомки.

— Збирайся. У мене є краща ідея.