21

Бібліотека зустріла Лію надзвичайною тишею, яку час від часу порушували звуки шелесту, легких кроків та тихих перемовин поодиноких студентів. До сьогоднішнього дня дівчина не відвідувала її. Тож зараз із цікавістю розглядала будівлю. Високі стелі, стелажі з темного дерева, що тягнулися до самого верху, і м'яке світло, яке пробивалося крізь величезні вікна, малюючи на підлозі золотаві прямокутники. Розглядаючи все це Лія була задоволена, що остання пара не відбулася і вона прийшла раніше. У неї був час щоб оглянутися й не виглядати безглуздою перед Дашкевичем.

Знайшовши потрібну залу, Лія обрала кутовий столик біля вікна, подалі від основного входу. Обережно витягнувши ногу під столом,  поморщилася. Джинси, які вона обрала сьогодні зачіпали синець. І, хоч ліки давали ефект, та все ж не прибрали біль цілком. Лія розклала ноутбук, зошит та підручник з риторики. Вона намагалась підготуватися, накидати ідеї та тези, проте думки постійно поверталися до вчорашнього вечора. Дотик пальців Арсена. Його погляд, коли він побачив синець. Лія дратувалася через ці думки. Та попри це щось всередині неї тягнулося до них.

Тишу залу розірвав звук кроків, що наближалися. Впевнена та ритмічна хода. Лія не повернула голови, але потилицею відчула, як простір навколо неї раптом «стиснувся». Без зайвих слів вона розуміла хто наближався.

На стіл м'яко опустилися два паперові стаканчики в підставці. Аромат міцної арабіки з нотками шоколаду миттєво витіснив запах книг.

— На дев'ять хвилин раніше, Горова. Невже так кортіло почати роботу? — голос Дашкевича прозвучав іронічно, але без тієї вчорашньої люті.

Лія нарешті підняла очі. Арсен стояв поруч, виглядаючи як завжди бездоганно в темно-синьому джемпері, який підкреслював його широкі плечі.

— Хоч раз ти не всезнайка, — так само іронічно відповіла дівчина, — Раз ти так точно вираховуєш хвилини, то починай відлік від кінця попередньої пари.

— Ого! Прогуляла пару заради мене? — вишкірився Арсен беручи один стаканчик кави. Другий він залишив прямо перед Лією.

— Не лести собі. Мені її скасували. Це ти мені поставив? — вона здивовано глянула на каву.

— Взагалі то я брав дві кави, бо  сон був коротким, а сидіти планую тут довго, — він байдуже знизав плечима, сідаючи навпроти, — Але якщо ти вже так просиш і дивишся, наче я приніс тобі святу воду, то бери. Мені не шкода поділитися з партнеркою.

Лія обхопила стаканчик долонями, відчуваючи приємне тепло.

— Дякую, — тихо відповіла вона, ігноруючи його шпильку про ногу. Надто вже лоскотав носа аромат кави. Та й вона теж не надто виспалась. А коли йшла сюди, то не подумала про те, щоб придбати її. — Я вже почала переглядати кейси для проєкту.

— Забудь про підручники, — Арсен відкинувся на спинку стільця, дивлячись на неї з хитрим прищуром. — Я вибрав нам напрям: «Етика брехні в кризових комунікаціях на прикладі публічних пар».

— Це як? — Лія відпила каву. Вона була ідеальною — саме такою, як вона любила.

— Уяви: зоряна пара, ідеальний фасад, мільйонні контракти. Раптом відбувається зрада. Брудна, з фотографіями в таблоїдах. Наше завдання як піарників — не просто виправдати клієнта, а переконати публіку, що зради не було, або що вона — це «шлях до нового рівня стосунків». Брехня в ім'я збереження бренду.

Лія поставила стаканчик на стіл, відчуваючи, як усередині закипає опір.

— Це не етика, Арсене. Це маніпуляція. Якщо зрада була, найкраща стратегія — це чесність. Вибачення, розрив чи щира робота над помилками. Брехати пресі та людям, які в тебе вірять... це ницо.

— Ницо? — Дашкевич тихо засміявся, нахиляючись ближче. — Це бізнес, Квітко. На чесності не будують імперії. Люди не хочуть правди, вони хочуть красивої картинки. Якщо ми викрутимо  брехню зрадника так, що йому повірять — ми генії риторики. В цьому, власне, і є суть нашого проєкту.

— Ні, суть проєкту в етиці. Навіть у брехні! — Лія забула про тишу бібліотеки й її голос став голоснішим. — Ти пропонуєш просто стерти межу. Ти виправдовуєш зраду лише тому, що вона приносить гроші? Це ж огидно! Ти хоч уявляєш, як почувається людина, яку зрадили, а потім ще й змусили мовчати заради «бренду»?

— Тсссс! — з-за сусіднього стола почулося суворе шикання літньої бібліотекарки. — Тихіше, будь ласка! Тут люди працюють!

Лія різко замовкла, відчуваючи, як обличчя заливає рум'янець. Арсен же лише переможно всміхнувся. Він підсунув свій стілець ближче до неї — так близько, що їхні коліна під столом майже торкнулися.

— Тобі сказали бути тихою, Горова, — прошепотів він дивлячись їй в очі. — Тож давай перейдемо на шепіт.

Він схилився над її ноутбуком, опираючись ліктями на стіл так, що вона опинилася в його персональному просторі. Тепер вона відчувала не запах кави, а його парфуми — той самий терпкий сандал, що зводив її з розуму вчора.

— Слухай сюди, — його шепіт лоскотав її шкіру, змушуючи дрібні сироти бігти по спині. — Мораль — це розкіш для тих, хто нічого не досяг. У нашому кейсі ми доведемо, що брехня може бути потрібною заради збереження всього. Нам потрібно всього лише підготувати тексти, цитати, і тому подібне так, щоб інші повірили:  пара залишиться разом. 

Пам’ятаючи про зауваження Лія теж нахилилася до Арсена. Вони були так близько, що вона бачила золотаві цятки в його райдужці. Її дихання збилося. Вона хотіла сперечатися, хотіла назвати його циніком, але слова застрягли в горлі. Між ними виникла та сама напруга, яку неможливо пояснити логікою. Це була не просто суперечка про проєкт — це було зіткнення двох світів, яке раптом перетворилося на щось фізичне.