17

Перше, що відчула Лія наступного ранку це тупий пульсуючий біль у стегні. Коли вона спробувала відкинути ковдру, ногу немов обпекло. Дівчина обережно підняла край піжами й зціпила зуби: на стегні «розквітла» величезна пляма глибокого фіолетового кольору з жовтуватими краями. Удар виявився куди жорсткішим, ніж здавалося вчора вночі.

​— О боже, Ліє... — Софія, яка якраз увійшла в кімнату із кавою завмерла в дверях, — Ти наче під потяг потрапила. Сподіваюсь Денисові набагато гірше, ніж тобі. Слухай, може тобі не йти сьогодні на пари? Конспекти потім перепишеш.

​Лія похитала головою, обережно вибираючись з ліжка.

— Не можу. Сьогодні риторика. Викладач ясно дав зрозуміти, що без повних конспектів до іспиту можна не готуватися. А раптом він ще й відмічає, наче ми діти в школі? Не хочеться ризикувати. Та й сьогодні не так багато пар.

— Давай хоч мазь якусь куплю? — зітхнула Софія розуміючи, що не перепре подругу.

— Я зайду в аптеку після пар, — пообіцяла Лія, намагаючись втиснути ногу в штанину джинсів, які наготувала на сьогодні. Кожен рух тканини по забитому місцю змушував її здригатися. Тож вона відкинула штани й дістала з шафи сукню з вільним низом. На щастя вона закривала синець й не подразнювала його тертям.

​Проте, дошкандибавши лише до першого корпусу, Лія зрозуміла що не витримає ще шість годин. Біль ставав дедалі гострішим, а нога наче налилася свинцем. Попри загрозу запізнитися на першу пару, вона змінила маршрут та попрямувала в найближчу аптеку. Там купила першу-ліпшу знеболювальну мазь і попрямувала до вбиральні університету. 

​Зачинившись у кабінці, вона швидкими та обережними рухами нанесла мазь і, нарешті, відчула полегшення від холоду ментолу, що розходився по шкірі. Різкий аптечний запах миттєво заповнив тісний простір. Лія швидко сховала пакетик у сумку, поправила одяг та вимила руки. і, намагаючись не підкульгувати, пішла на лекцію.

​Аудиторія була заповнена вщент. Шум голосів, шурхіт паперу та запах кави — звична атмосфера, яка сьогодні здавалася занадто нагнітаючою. Лія сіла на вільне місце, сподіваючись розчинитися в натовпі. Але її спокій тривав недовго.

​Вперше за довгий місяць вона відчула на собі майже відчутний фізично погляд. Дівчина була певна, Дашкевич сидів на кілька рядів вище, проте все ж інстинктивно оглянулася. Він дивився прямо на неї, підперши підборіддя рукою, і в його очах читалося щось, що змушувало Лію нервово стискати ручку в пальцях.

​Лектор, розпочав лекцію перетягнувши увагу Лії на себе.

— Панове студенти, риторика — це не теорія. Це практика. Сьогодні ми починаємо великий проєкт «Мистецтво переконання», — повідомив викладач під кінець заняття, — Працюватимете в парах.

​В аудиторії здійнявся гомін. Студенти почали перешіптуватися, наперед обираючи друзів. Лія вже збиралася повернутися до Софії, аж раптом відчула, як хтось нахилився до її вуха ззаду. Запах дорогого парфуму з нотками сандалу перебив слабкий запах її мазі.

​— Аптечний пакетик? — прошепотів Арсен, і його дихання торкнулося її шиї, викликаючи табун мурашок. — Що таке, Квітко? Голова розколюється після вчорашніх веселощів? Чи, може, совість спати не давала?

​Лія заціпеніла. Вона хотіла ігнорувати його, але його голос був занадто близько, занадто інтимним у цьому загальному шумі. Та й сам він був надто близько. Як так сталось Лія не розуміла 

— Відчепись, Дашкевичу, — кинула вона, не повертаючись.

— Я просто хвилююся, — в його голосі відчувалася неприхована насмішка. — Раптом ти переплутала ліки й купила щось від галюцинацій? Бо вчора ти виглядала так, ніби бачиш перед собою героя-рятівника, а не людину, якій ти винна.

​Остання фраза стала останньою краплею. «Героя-рятівника»? Цей цинізм вивів її з рівноваги. Лія різко розвернулася до нього, забувши про обережність.

— Знаєш що, Арсене? Твої жарти так само недоречні, як і ти сам у цьому закладі! Якщо ти думаєш, що вчорашнє дає тобі право...

​— Пані Горова! Пане Дашкевич! — голос викладача обірвав її фразу водночас привертаючи до них загальну увагу.

​Лія миттєво замовкла, відчуваючи, як обличчя заливає гаряча фарба сорому. Вся аудиторія обернулася на них. Дашкевич же навіть не здригнувся. Він сидів із виглядом абсолютної безневинності, ледь помітно посміхаючись кутиками губ.

​— Я бачу, ви так палко обговорюєте предмет, що було б злочином переривати вашу дискусію, — продовжував лектор, поправляючи окуляри, — Ваша тема — «Етика брехні: межа між переконанням та ошуканством» — ви, пані Горова, робитимете разом із паном Дашкевичем. Це буде... вельми повчальний досвід для обох, а для нас цікавий дует для спостерігання.

​Лія відчула, як у неї перехопило дихання. Вона хотіла заперечити, вигукнути, що це помилка, що вони не зможуть працювати разом, але Арсен її випередив.

— Звісно, професоре, — спокійно відповів він, зазирнувши Лії прямо в очі. — Ми зробимо все на найвищому рівні. Правда ж, партнерко?