16

Лія повернулася до зали так швидко, як лише могла це зробити. Кожен крок віддавався тупим болем у стегні. Крім того вона погано відчувала себе морально. 

Гучна музика, що увірвалась в свідомість щойно увійшла всередину клубу, нещадно гупала виклакаючи ще більший дискомфорт у грудях та скронях. 

Подруг на місці не було й Лія почала оглядатися в їх пошуку. Не хотіла йти не попередивши. Зрештою, вона побачила Софію і обережно ступаючи попрямувала до неї.

​Софія стояла біля барної стійки, сміючись із чогось, що сказав Андрій. Побачивши Лію, вона на мить завмерла, а потім її посмішка згасла.

— Ліє? Ти де була? І що з тобою? — Софія зробила крок назустріч, придивляючись до блідого обличчя подруги.

— Я йду звідси, — різко кинула Лія, не дивлячись на Андрія, — Хотіла попередити тебе та Ніку, щоб не було непорозумінь.

— Не розумію. Ми ж так гарно відпочивали. Щось трапилося? — голос Софії став тривожним.

Лія кинула короткий, сповнений відрази погляд на Андрія, а потім на те місце, де вони відпочивали компанією.

— Просто я дізналась, що потрібно ретельніше обирати коло знайомств, — процідила, ледь стримуючи тремтіння в голосі.

​Після цього вона розвернулася і, ледь помітно накульгуючи, попрямувала до виходу. Софія, яка миттєво зрозуміла, що сталося щось серйозне, обірвала розмову з Андрієм і кинулася наздоганяти подругу.

— Стій, я з тобою. Лише Ніку треба знайти.

— Ніко! Ти де? — Софія на виході з клубу дістала телефон та набрала до подруги, — Ми збираємось йти. Чекаємо на тебе!

— Що? Я не можу зараз, ми з Максом… ну, ти розумієш! Словом, я не поїду.

— Ти точно впевнена? Я не дуже хочу залишати тебе саму.

— Я не сама. Я з Максом, — мало не проспівала Ніка та натиснула кнопку відбою.

Софія лайнулася, ховаючи телефон. Вийшовши на вулицю вона змахнула рукою й одне з ряду таксі, поруч з клубом, відразу ж рушило до дівчат.

— Оце сервіс, — хмикнула Лія пригадуючи скільки доводилось чекати на таксі в рідному містечку.

— Не дивно. Це їх заробіток.

​Всю дорогу в таксі Лія мовчала. Вона дивилася у вікно на розмиті вогні міста, кусаючи губи ледь не до крові, щоб не розплакатися. Вона злилася на себе за те, що знову відчувала цей присмак страху і безпорадності. Лише коли вони зачинилися в кімнаті гуртожитку, дамба прорвалася. Лія опустилася на ліжко, і сльози, які вона стримувала всю дорогу, ринули потоком.

— Ліє, — Софія, не розуміючи що сталося, опустилася поруч з нею на коліна, — Що сталося? Тебе хтось скривдив?

​— Денис. Він чіплявся до мене,— крізь схлипи вимовила вона. — На терасі. Я не могла його відштовхнути, він затулив мені рота… Я думала, це кінець.

Софія закипіла. Вона випалила цілий список прокльонів, переходячи від шоку до люті.

— Тварюка! Як де ж так?! Я б сама йому очі видряпала! Чому ти не сказала раніше?! Йому потрібно добрячої прочуханки.

— Йому вже не треба нічого, — тихо відповіла Лія, витираючи сльози. — Він отримав своє.

— Це як?

— Його Дашкевич відлупцював, — трохи повагавшись відповіла Лія.

​Софія застигла, роззявивши рота.

— Дашкевич? Арсен Дашкевич?! Але як? Звідки він там взявся? Ніка ж клялася, що він ніколи не зраджує «Емпайру»! А він точно там випадково був?

Лія лише знизала плечима. Вона не знала чи варто розповідати Софії про те, що Арсен родич власника клубу. Не мала звички отак вивалювати все, що дізналась про інших.

​Тим часом у фешенебельних апартаментах на іншому кінці міста панувала зовсім інша атмосфера. Лада, розкинувшись на шовкових простирадлах, ліниво спостерігала за тим, як Арсен застібає ґудзики на сорочці. Вона виглядала задоволеною, хоча в її погляді читалася холодна розрахунковість.

​— Ну що, — протягнула вона, граючись пасмом свого світлого волосся. — Як все пройшло? Пташка купилася на твою виставу?

​Арсен завмер на мить, заправляючи сорочку в штани. Його обличчя не здригнулося, лише очі на мить блиснули хижим вогнем. Він повернувся до неї, підходячи до ліжка, і торкнувся її підборіддя, змушуючи дивитися прямо в очі.

​— Не забивай свою голову дурницями. Головне результат. 

​Арсен коротко хмикнув, відпускаючи її обличчя. Він взяв піджак, що лежав на кріслі, і накинув його на плечі.

— Звісно. Але ж і процес не менш цікавий, — невгавала Лада, —  Ти справді думаєш, що вона нічого не запідозрить? — Лада сіла на ліжку, обгорнувшись ковдрою. — Денис не найнадійніший актор.

— Денис отримав достатньо, щоб тримати язика за зубами, — Арсен нарешті глянув на неї, і в його погляді не було ні краплі ніжності. — А Лія... вона зараз занадто вдячна, щоб думати логічно.