15

Удар був неочікуваним. Дівчина не втримала рівноваги на високих підборах та з зойком полетіла назад, боляче вдарившись стегном об кут бетонної тумби, що слугувала декорацією, і впала на підлогу. Чорна сукня, яка до цього виглядала елегантно, тепер задерлася непристойно високо, оголюючи стрункі ноги. Лія відчула, як холодний бетон пече шкіру, а в стегні пульсує гострий, ріжучий біль. На мить усе попливло перед очима.

Арсен, який ще секунду тому здавався втіленням люті, миттєво змінився. Його погляд на долю секунди затримався на її ногах — холодно, оцінююче, майже відсторонено, але в кутиках очей промайнула тінь тривоги. Однак це тривало лише мить. Його обличчя знову закам’яніло, коли він повернувся до Дениса.

Останній удар Арсена був різким та жорстоким. Денис навіть не встиг скрикнути. Він просто звалився на підлогу, згорнувшись у позу ембріона, та важко захрипів. Бійка закінчилася так само стрімко, як і почалася.

Арсен зробив крок до Лії. Простягнув руку, і вона, попри все, вхопилася за неї. Його долоня була гарячою, а пальці міцно, майже владно стиснули її зап’ястя, підтягуючи вгору. Лія спробувала ступити на праву ногу, але гострий спалах болю змусив її здригнутися і вчепитися в плече Дашкевича, щоб не впасти.

— Чорт, — процідив він, підтримуючи її, — Тобі було мало розваг? — Арсен дивився на неї зверхньо, і в його очах не було й сліду турботи, яку ще мить тому зауважила Лія. Принаймні, їй хотілося вірити, що вона все ж бачила її, — Яка муха тебе вкусила влізти в бійку? Тобі стало шкода цього виродка? Чи, можливо, ти насолоджувалась його домаганнями і я даремно поліз?

Лія була шокована. Вона ледь стояла на ногах, кожний рух віддавався пульсуючим болем у стегні, а він… Арсен Дашкевич її сварив?

— Ти знущаєшся? — прошепотіла вона, намагаючись відсторонитися, хоча без його підтримки знову ледь не осіла на підлогу, — Я хотіла допомогти! Ти міг його вбити, Арсене! Я просто не хотіла, щоб ти через мене мав проблеми, — Вона невдоволено смикнулася, намагаючись вирватися, — Дякую за порятунок, — додала з викликом, — Але далі я сама.

Вона зробила крок й ледь не впала знову. Дашкевич втримав її, схопивши за руку вище ліктя. Його хватка була нестерпно міцною.

— Слухай сюди, Квітко, — його голос стишився та з’явилась інтонація вкрадливості, від чого по спині дівчини пробігли мурахи, — Запам’ятай раз і назавжди: ніколи, чуєш, ніколи не лізь розбороняти тих, хто б’ється. Ті, хто в стані адреналінового сказу, не бачать, хто перед ними — жінка, друг чи ворог. Наступного разу ти можеш не обійтися так легко.

Лія здригнулася. Спокій та виваженість Дашкевича лякали. І, хоч, вона частково розуміла його пояснення та все ж не погоджувалася з тим, що не варто втручатися. 

— Зрозуміла, — кинула вона, знову намагаючись звільнити руку. — Порада врахована. А тепер відпусти.

Він повільно розтиснув пальці та підняв руку демонструючи долоню. Лія, кульгаючи, попрямувала до дверей. Біль пронизував ногу, але вона стиснула зуби, щоб не видати цього й не заплакати перед Дашкевичем. Тим паче, що вона відчувала на спині його прискіпливий погляд. Вже перед самими дверима, що вели назад у клуб вона зупинилася і обернулася.

— До речі, — кинула вона через плече, — мені казали, що ти не зраджуєш своєму «Емпайру». Як так сталося, що ти опинився тут? Та ще й так вдало.

Арсен хмикнув.

— Твої інформатори, Ліє, катастрофічно некомпетентні. Ти б краще обирала подруг, які володіють хоч якимись достовірними фактами. До твого відома, власник цього клубу — мій троюрідний брат. Тож я тут, бо підтримую сім’ю. А те, що я вийшов на терасу, — він примовк кинувши на Дениса короткий погляд, — Це всього лиш співпадіння. Тож не будуй якихось теорій чи ілюзій. 

Лія кивнула наче задовільнившись відповіддю, хоч слова Дашкевича засоромили її. Намагаючись зберегти хоч якісь залишки гордості дівчина все ж пішла до клубу наостанок грюкнувши дверима.

Щойно важкі двері зачинилися, Денис, який досі лежав на підлозі, видав стогін. Він поволі сів, тримаючись за розбите обличчя, і злісно подивився на Дашкевича.

— Якого дідька, Арсене? — прохрипів, спльовуючи кров на підлогу. — Ми домовлялися, що це буде показово! Ти мав лише відштовхнути мене, а не розбивати мені обличчя та ламати ребра!

Дашкевич холодно споглядав на нього згори вниз.

— Повір, твої ребра цілі. І взагалі, ми домовлялися, що Лія не постраждає, — відрізав Арсен, — А вона ледь не забилася на смерть об цей клятий бетон через твою незграбність.

Денис хмикнув, криво посміхаючись побитим ротом.

— О, ну так... Звичайно. Не постраждає. Ти так хвилюєшся за неї, що я починаю думати, ніби ти в неї дійсно закохався, а не ігри граєш.

Арсен зробив крок ближче, і навис над Денисом.

— Не мели дурниць, — процідив Дашкевич. — Мені не подобається, коли моя іграшка виходить з ладу раніше, ніж я закінчу гру. Крім того, — він на мить замовк, поправляючи манжет сорочки. — Я ненавиджу тих, хто піднімає руку на жінку. В будь-якій ситуації.

Денис відвів погляд, відчуваючи, що краще зараз замовкнути. З Дашкевичем краще не жартувати.

Сам Арсен, вирівнявшись, поправив на собі одяг та попрямував до запасного виходу з клубу. Його місія на сьогодні виконана. Можна й розважитись. На ходу він дістав телефон та знайшовши потрібний контакт натиснув кнопку виклику.