14

Перші два тижні Лія жила в стані постійної бойової готовності. Вона практично щохвилини чекала, що Арсен вискочить з-за рогу коридору, перегородить шлях своїм авто чи надішле чергове зухвале повідомлення. Дівчина навіть вигадала десятки нищівних відповідей, якими збиралася поставити його на місце.

​Але Дашкевич мовчав.

​Більше того, на спільних лекціях, де їхні потоки перетиналися у величезних аудиторіях для лекцій він або не з’являвся, або поводився так, ніби Лія була простою незнайомкою, що не варта його уваги. Він проходив повз, сміючись із друзями, навіть не повертаючи голови в її бік. Жодного нахабної посмішки і, хіба що, випадковий погляд. Навіть фото на заставці її телефону, яке вона з люттю змінила того ж вечора, здавалося тепер якимось дивним сном.

​— Бачиш, я ж казала, — Лія знизала плечима, коли вони обідали в їдальні на третьому тижні «великого ігнору». — Не варто було турбуватися через Дашкевича. А ти говорила…

— Говорила, — погодилась Софія, провівши по буфету поглядом.

Дашкевич з кількома приплічниками обідали в протилежному кінці залу. Здавалося, наче нічого незвичного. Але Софія навчалася тут значно довше, ніж Лія й чудово знала, що Дашкевич рідко заходив сюди просто так. А тут, раптово, почав навідуватися частіше. Щоправда подрузі Софія нічого не говорила. Зрештою, він жодного разу за цей час не потурбував їх. 

​Лія кивнула, колупаючи виделкою салат. Вона мала б відчувати полегшення. Але замість нього в грудях оселився дивний осад — суміш гніву та образи. Дівчина так і не зрозуміла тих вчинків Дашкевича. Та й сукню він їй не повернув. А вона й не йшла нагадувати. Краще вже втратити сукню, ніж знову потрапити в маніпуляції Арсена.

​Минув місяць. Життя повернулося у звичне річище,  аж поки Ніка не влетіла в кімнату з переможним криком.

​— Дівчата, збирайтеся! Макс якимось дивом дістав запрошення на відкриття «Onyx». Це буде розрив року!

— Тільки не в клуб, — відразу відрізала Лія,є згадавши, свою пригоду, яка відгукнулася не надто приємно, — Мені вистачило одного разу.

— Це тобі не «Емпайр»! Це абсолютно нове місце, інший власник, інша атмосфера. Дашкевич туди не піде, він обожнює свій пафосний «Емпайр», — запевнила Ніка, тягнучи Лію за руку до дзеркала. — Тобі треба розвіятися. Ти місяць живеш між бібліотекою і гуртожитком. Досить!

​Лія вагалася та все ж здалася. Зрештою, не може вона забути про відпочинок та розваги через Дашкевича.

​Новий клуб «Onyx» зустрів їх неоновим світлом і важкими басами. Атмосфера й справді була іншою — менше пафосу, більше драйву. До їхньої компанії швидко приєдналися друзі Макса — Андрій та Денис. Андрій підсів ближче до Софії. Лії ж попався Денис. Він жартував, пригощав коктейлями й не зводив з дівчини очей. Вона щиро сміялася над його жартами, та насолоджувалась увагою нового знайомого. Але через дві години танців і гучної музики їй захотілося тиші.

— Я вийду на терасу, подихаю, — крикнула вона Софії на вухо.

— Я з тобою! — почав був Денис, але Лія жестом зупинила його.

— Не потрібно. Я повернусь за п’ять хвилин.

​Вона вийшла в напівтемний коридор, що вів до виходу на терасу. Минувши кілька парочок та компашок, що тут стояли вона вибралася на вулицю. Тут було прохолодно й відносно тихо. Гучна музика лишилася за товстими стінами. Але не встигла вона зробити й кількох кроків терасою, як відчула за спиною рух.

— Чого так швидко втекла? — голос Дениса звучав уже не так приємно. У ньому з'явилася в’язка хмільна наполегливість.

— Денисе, я просто хотіла побути одна, — спокійно відповіла Лія, намагаючись пройти повз нього.

​Однак він перегородив шлях.

— Та кинь ти. Я ж бачу, як ти на мене дивишся. Весь вечір маніжишся... — він різко схопив її за талію, притягуючи до себе.

— Пусти! — Лія спробувала відштовхнути його, але алкоголь зробив хлопця сильнішим і нахабнішим.

— Не ламайся, наче ти цього не хочеш... — прошепотів він, намагаючись поцілувати її в шию. Його руки почали безцеремонно мацати її стегна.

​Лія відкрила рот, щоб гукнути на допомогу, але Денис миттєво зреагував — він грубо затулив їй рот долонею, втискаючи спиною в холодну стіну.

— Тихо ти. Тобі ж сподобається, — прохрипів він, продовжуючи свої мерзенні маніпуляції.

​Лія відчула справжній страх. Ще більший як тоді, коли на неї мчав мотоцикл. Але тоді Дашкевич був поруч і врятував її. Зараз же Арсена тут не було. Та й на терасу, схоже, ніхто не поспішає виходити.

Дівчина спробувала ввкусити його за руку, вдарити, але він був занадто сильним й перехоплював усі її ініціативи. Сльози безпорадності закипіли в очах.

Раптом ​Дениса буквально відірвало від Лії. Потужний ривок — і хлопець полетів на підлогу, боляче вдарившись об металеву стійку. ​Прямо перед Лією власною персоною стояв Арсен Дашкевич. Він з’явився нізвідки й виглядав наче тінь. Арсен швидко глянув на Лію — коротко оглядаючи з ніг до голови, щоб переконатися, що вона ціла. Побачивши її розпатлане волосся і переляканий погляд, він зціпив зуби так, що на щоках заграли жовна.

​Арсен розвернувся до Дениса, який саме намагався піднятися.